Глава 6. Перший крок

Максик мирно сопів, лежачи на ліжку, обкладений з усіх боків скрученими ковдрами – щоб не перевернувся випадково і не впав, якщо раптом прокинеться. Оля сіла біля нього. Сльози мимоволі котилися по її щоках. Її кровиночка, чарівний і довгожданий плід їхньої з Михасем любові, останній його подих, застиглий у цьому маленькому житті… Ні, вона не відмовиться від нього, хай би на яке дно їй довелося спуститися.

Ольга стала біля дзеркала і роздивлялася своє обличчя. Як же сильно вона змарніла за цей рік… Проте, на думку незнайомця, вона все ще була вродлива. Можливо, це правда. Але ж як їй звабити когось із феніксян? Вона зовсім не вміє цього робити! Ніколи їй не доводилось вдаватися до жіночих хитрощів. Вона була коханою жінкою єдиного чоловіка. Він першим помітив її і сам виявив ініціативу. Їй ніколи не доводилось боротися за увагу бодай якогось чоловіка. А тепер вона мусить це зробити. Заради своєї дитини. Жінка розпустила своє густе чорне волосся, зібране до того в пучок, розчесала його. Так було краще. Відображення в дзеркалі почало їй подобатись.

Потрібно було встигнути все зробити до повернення чоловіків. Ольга відшукала Адріану. Та поралась на кухні і саме була одна.

– Ти щось готуєш, Адю?

– Так, вирішила зварити суп.

– Давай допоможу. Що робити?

– Можеш почистити і порізати моркву.

– Добре, – Ольга взялася до справи. – Це ви де овочі берете?

– Та тут, у колишніх господарів, у погребі.

– Нічого собі, гарно все збереглося. Виходить, майже два роки пролежало все, і в гарному стані.

– Так, тут гарний погріб.

– А самі господарі де?

– Сподіваюсь, на Феніксі, – відповіла, задумавшись, Адріана.

– Будемо сподіватися…

Оля вправно орудувала ножем, поглядаючи на Адріану.

– Адріано, скажи, чому ви тут? Адже у вас, судячи з розповідей, склалося досить непогане життя на Феніксі. Ви з Іолаєм щойно одружилися. Це, мабуть, велике щастя. І ось – ви летите на Землю, де все так погано…

Адріана уважно подивилась на Ольгу:

– Я знаю, це виглядає дивно. Але тільки якщо думати лише за себе. Ми не змогли так – продовжувати спокійно жити на іншій планеті, дізнавшись, що рідні, друзі і знайомі, та загалом дуже і дуже багато людей вижили в катастрофі, але потрапили в іншу біду.

Ольга похитала головою:

– А я б, мабуть, так не змогла… Можливо, я боягузка… Якби я мала вибір, я б не повернулась сюди…

Андріана співчутливо поглянула:

– Розумію… Навряд чи після пережитого ти б могла відчувати щось інше, крім бажання бути в безпеці.

Ольга зітхнула і продовжила нарізати моркву.

– Адю… – несміливо заговорила Оля після паузи.

– Так, – Адріана мило всміхнулася.

– Я б хотіла поділитися з тобою дечим і попросити про послугу, якщо можна.

– Авжеж. Розказуй, не соромся. Знай, що цілком можеш мені довіряти.

Ольга відчула, як щось надірвалося всередині, не даючи голосу звучати: ці люди так допомогли їй, прихистили її, а вона зараз, як гадюка, має їх ужалити своєю зрадою.

– Адю, мені незручно про це говорити, але… Мені дуже сподобався один із феніксян… Я б хотіла якось поближче познайомитися… – червоніла Ольга.

– Ой, це так мило! – заусміхалася Адріана. – І хто він?

– Здається, його звати Паріс.

– О-о-о. Так, він дуже гарний. І такий сміливий.

– Так… – зітхнула Ольга. Їй і справді подобався Паріс. Особливо після вчорашнього збиття її з ніг. Вона недовго обирала об’єкт своєї уваги. Але сама ніколи б не наважилась першою підійти до нього. Тим паче, що рани після втрати чоловіка були ще зовсім свіжі.

– Але між нами великий бар’єр у вигляді мови, – Ольга намагалася звучати щиро.

– Олю, ти можеш не переживати за це. У мого тата є пристрій для дуже швидкого вивчення мов.

– Саме про це я й хотіла попросити… – почервоніла Ольга.

– Ти хочеш, щоб Паріс заговорив українською?

– Ой, ні… Це буде дуже незручно, – заперечила жінка. – Він одразу здогадається. А я б хотіла обережно. Не злякати його своєю надмірною рішучістю. Може… я б вивчила мову феніксян? Це ж можливо з Андрієвим пристроєм?

– Так, у принципі тепер це можливо. Просто ще ніхто з наших не вчив так мову феніксян. Якось не було потреби. Ми весь час користувались браслетами для перекладу… – задумалась Адріана. – Гадаю, ми можемо спробувати.

– Я була б дуже вдячна тобі. Розумієш, після Михася я вже не сподівалася, що моє серце коли-небудь відтане. А тепер… Це ніби зцілює мене. Ця симпатія. Я б дуже хотіла спробувати.

– Авжеж. Давай після обіду займемося цим.

– Добре. Дякую тобі, Адю. За все, за все дякую, – Ольга обійняла Адріану і заплакала.

– Ой, ну, не треба, не плач, – дівчина витерла сльози з її щік рукою.

Після обіду Ольга пройшла процедуру. Вона почувалася не дуже добре, тому пішла в кімнату до сина і там безсило заснула.

Чоловіки повернулися пізно ввечері. Адріана кинулась обіймати Іолая.

– Любий мій! Як же я за тобою страшенно скучила!

– Я теж, – усміхався він і цілував дружину в губи. – Так втомився. Сьогодні був важкий день.

– Так? Є якісь успіхи?

– Так, гадаю, сьогодні був вдалий день.

Після вечері молоде подружжя прогулювалося надворі. На небі світився місяць, відображаючись у морській гладіні іскристою доріжкою. Було досить світло. У місячному сяйві силуети дерев і кущів нагадували деяких монстроподібних тварин з Фенікса, на що Іолай звернув увагу.

– Знаєш, а я сьогодні скористалася пристроєм для швидкого вивчення мов, – поділилася Адріана з чоловіком.

– Гм, – здивувався він. – І навіщо?

– Не для себе. Для Олі.

– Для Олі? – він підвів брови.

– Так. Уяви, у неї симпатія до вашого Паріса. І вона захотіла вивчити вашу мову, щоб могти з ним спілкуватися.

– Ого… Неочікувано.

– А чому неочікувано? – Адріана говорила емоційно. – Що, лише нам з тобою можна було закохатися? Гадаю, інші земляни і феніксяни цілком можуть мати почуття одне до одного. І ось на шляху постає мовний бар’єр. Але, на щастя, ми можемо його долати.