Глава 2: Танцювальний «архіпелаг»

Поки вельфи влаштовували несанкціонований рейв посеред центральної площі, я завмерла за кущем, прикинувшись частиною ландшафту. Мій план «Стратегічна Доброта» щойно перетворився на «Стратегічний Хаос». Один вельф у процесі несамовитого пасо-доблю випадково збив з ніг відьму Грізельду, яка саме несла кошик зілля для «спокійного сну».

​Тепер на площі панувала магічна суміш: вельфи танцювали, а відьма... відьма, замість того щоб розізлитися, почала сміятися, як божевільна, бо зілля розлилося прямо на неї. Вона почала робити такі сальто, яких не бачив цей світ з часів створення першої магічної палички.

​— О ні, ні, ні... — шепотіла я, кусаючи губу. — Алісо, тримай покерфейс. Це не ти. Це просто... аномалія. Магічне випаровування.

​Я спробувала витягти з сумки флакон із «магією зупинки», але, звісно, я переплутала його з «магією прискорення». Чудово. Просто чудовий день.

​На площу вийшла Головна Відьма — та сама, яка не вірить у кохання і взагалі в будь-які емоції, крім сарказму. Вона зупинилася, дивлячись на те, як її підлеглі танцюють ламбаду з віниками.

​— Хто це влаштував? — її голос прозвучав як грім.

​Я втиснулася в кущ ще глибше. Серце калатало так, ніби я знову була в дитсадку і намагалася довести, що я — секретний агент, а не просто дівчинка, яка забула вивчити вірш. Я мала план! Якщо я зараз вилізу, я скажу, що це був «експериментальний флешмоб для зміцнення дружби».

​Але мій язик, як завжди, підвів мене.

​— Це... це була випробувальна модель вітальної церемонії! — вигукнула я, вискакуючи з кущів із таким виглядом, ніби я контролюю ситуацію, хоча мої крильця нервово смикалися в різні боки.

​Головна Відьма повільно повернулася до мене. Її погляд був таким важким, що я знову захотіла впасти крізь землю — або хоча б крізь траву Країни Дружби.

​— Алісо? — примружилася вона. — Твоя «церемонія» тільки що розбила мій улюблений казан.

​Я посміхнулася своєю найбільш «невинно-шпигунською» посмішкою.

— Зате який ритм, правда?