Глава 15

Пориваюся вискочити, щоб не пропустити непроханих гостей, але професор тут же кричить мені услід:

- Якщо вони побачать когось із вас, моментально зникнуть, викликавши підмогу. Тому додаткову охорону зустріну я сам!

- Можеш навіть не мріяти! Не ти один тут такий розумний, - резонно заперечує йому Бас зі свого кута. Мені подобається цей хлопчина, розумний, не за віком холоднокровний, зважений. - Ми з Вел впораємося самі. Лі, доглянь тут за цим академіком. Вел, пішли зі мною!

- Думаєш, якщо сильний можеш командувати? - питаю його вже на вулиці, ледь стримуючи посмішку. - Наче генерал в гарячій точці!

- Не блазнюй, - поважно відповідає Бас і дивиться на мене поблажливо зігнувши одну брову. - Емін дійсно призначив мене відповідальним за всіх вас, і я присвячений в нюанси. Слухай мій план. Я відійду на значну відстань, щоб не відчули. Ти сядеш на узбіччі, зображуючи вбиту горем дурепу. Одна ти їх не налякаєш, чіпати їм тебе заборонено. Вони підійдуть ближче, ти заблокуєш їхні здібності, а я з розгону закину їх всіх до лабораторії, де ми їх там і по в'яжемо.

- Що значить чіпати заборонено? Ким і чому?

Бас морщиться, немов відповідь на це питання в його плани не входила.

- Кора, мати Джейка, заборонила своїм парітам торкатися до тебе. Тому що ... вирішила вбити тебе особисто. А тепер досить балаканини, давай займати позиції.

Дивно, що я слухаюся якогось сопляка. І все ж таки я слухняно вмощуюся на голій землі біля будинку професора, обхоплюю голову руками, згортаючись клубочком. Наче дійсно розчавлена та зломлена. І не піднімаю голови навіть тоді, коли під'їжджає машина і лунають голоси.

- Гей, тобі краще звідси забратися. Негайно! Тут Джейка немає. Для тебе його ніде немає! ... Всі пам'ятають, про емоції цього мутанта? ... Якась вона дивна.

- Та що ви кажете, - бубоню я, і їх тут же зносить реактивний хлопчисько, згрібаючи їх в оберемок. Скориставшись його здібністю, в лічені секунди опиняюся вже в лабораторії, де новоприбулі охоронці завмирають наче статуї, від здібності одного з них, якими я сьогодні так спритно маніпулюю.

- А мені це починає подобатися. Відчуваю себе крутою, наче супер герой з коміксу! Ульотний драйв! Я Вел Всемогутня!

- Не хочу псувати настрій, о всемогутня, - гмикає Бас, ліниво підпираючи стінку. - Нам за це влетить! І проти Хенка у тебе це не спрацює.

У відповідь корчу йому пики, а він розчулено так сміється наче мені два рочки, а йому всі тридцять.

Ще сорок хвилин очікування і купол капсули, нарешті, з шумом розкривається. Професор від'єднує від тіла Гранта якісь електроди і той легко зіскакує на ноги, з огидою дивлячись на зв'язаних парітів. Погляд «огида» у Гранта просто незрівнянно відпрацьований, особливо неперевершено це виглядає коли Грант абсолютно голий, ось як зараз.

- А тепер валимо звідси! Негайно! - заявляє він. - Басе, де мої шмотки?

- А... я повинен був їх взяти? - розгубився той. - Я ніс тебе в ковдрі.

- Гранте, ти в нормі? Бачиш мене нормально? - крокую до нього ближче, оглядаю місця, де шкірі довелося відновитися заново. - Можливо, з огляду на те, ким ви є – я не повинна дивуватися, але я все одно в шоці. Ти знову, як новенький! Просто вражає! Ви можете взяти мою кров, професоре.

- Ні, я сказав! З глузду з'їхала? - сердито мружиться Грант, вчепившись мені в лікоть. - Може, він створить вакцину, здатну вбити тебе на відстані, хіба мало, навіщо йому знадобилася твоя кров! Я на тебе дуже злий, Валері!

- Ти постійно на мене злий. Я дала йому слово, ми уклали угоду. Якщо зі мною що-небудь станеться, значить, ти будеш знати, кому ти зобов'язаний своєю красою. Я так вирішила, Гранте, і не смій мною командувати! Знайди краще який-небудь одяг, Аполлон з Орфею! - і закочуючи рукав, я спокійнісінько повертаюсь до професора.

Але того, раптом різко перекидає Бас, мало не звернувши Кірку шию своєю не дитячою силою, а мене саму в цей момент хтось сильно б'є по потилиці.

***

Оговталася я вже на чиємусь дивані в чужому домі, дбайливо загорнута в плед. Чую голоси хлопців, які вочевидь балакають в сусідній кімнаті. Чітко розрізняю голос Лі та Еміна.

- Що ... все ... це означає?!! - войовничо залітаю на кухню, сердито виблискуючи очима «а-ля Валькірія».

- Вел, Вел, спокійно, дівчинко, все добре, я тобі за це відповідаю, - підскакує до мене Лі, беручи мене за плечі. - Вони все зробили правильно, хоч як абсурдно це не звучить. Повір мені. Моєму слову ти ж можеш довіряти?

Ображено надувши губи, обвожу поглядом всю компанію: Еміна, Баса, Тео, Гранта та Лі.

- Припустимо я візьму себе в руки, - кажу вже трохи спокійніше. - Тоді що там, чорт забирай, сталося?

- Професора і тебе на час вирубили. Бас приніс тебе сюди, а ми з Грантом слідом, - пояснюючи говорить Лі, мабуть взявши на себе роль парламентера.

- А по голові хто мене тріснув? - питаю, чомусь відразу втупившись на Гранта. - Ти, мабуть?

- Я зробив це акуратно. Заради тебе. Я все ще на твоєму боці, хоч ти цього і не заслуговуєш, шмакодявко!

- І що, тепер паріти на кожному розі кричатимуть, що ми просто злодії та бандити! Те, що могло б виглядати, як угода, тепер виглядає, як звичайний розбій!

- Що за нісенітниця?! Ти ще скажи: «що про це скаже мій Джейк»?! - ятрить Грант. Він точно злиться, значить, те, що шудри не вміють пробачати це правда.

- Гранте, навіщо ти її знов заводиш? - втручається Емін, несхвально дивлячись на одного.

- Може, тому що мене це страшенно нервує?! Те, що вона зробила, до того, як спалила мою шкурку! - огризається той, скриплячі зубами.

- Охолоньте обидва, не вистачало нам нових спалахів по дурості! - повчально продовжує Емін, немов поставлений кимось за старшого. Тепер він дивиться на мене, - Вел, не можна було давати кров професору. Категорично ні! Це була не угода, а пастка. Вони вороги, Вел, а не комерсанти, вони б використовували це проти тебе або проти шудр. Якщо ми просто вторглися на територію парітів, використавши їхні ресурси - це одна справа, а якби ти дала їм свою кров - Хенк просто порвав би всіх нас до єдиного на шматки. А так він перебіситься та заспокоїться. І це наша поточна проблема, тому що вже ось-ось і нас викличуть на килим до розсердженого голови роду. Через те, що паріти вже встигли висунути йому своє «фе», вимагаючи сатисфакції.