- Гранте, я ж не знала, що вмію таке виробляти, я не хотіла! - не витримую, я повинна йому сказати, - Думаєш, я зробила це навмисно? Це нещасний випадок. Мені шкода. Якби я тільки могла все виправити! Пробач мені.
- Жалієш мене? Тобі шкода?! Іди геть! Ти навіть не розумієш, за що саме я на тебе злюсь! Тому зникни! - ричить він. - Мені хоч трохи полегшає, і не смій більше приходити сюди, чудовисько!
- Це воля Хенка. З сьомої до восьмої я повинна сидіти тут, тримаючи тебе за руку, навчаючись контролювати свої емоції.
- Клас! Вона сюди ще й не по своїй волі приперлася, а її змусили! Він що хоче мене добити? О-о-о! Попрошу, щоб в цей час мені вводили снодійне! Я не можу тепер тебе виносити, не ясно чи що?! І мої опіки на останньому місці в списку! Я зневажаю тебе з іншої причини! Прокляття, я зараз сам спалахну! Ти навіть не уявляєш, як мені хочеться використати вогонь проти тебе!
- Ось тому ми й повинні терпіти один одного цю нещасну годину. І завтра я прийду знову, і післязавтра можливо теж. Гранте, будь ласка, постарайся мене зрозуміти. Якби ви раніше розповіли мені всю правду, можливо, нічого б цього не сталося. Повір, я вже покарана ... бачити тебе таким, і розуміти, що я цьому причина. Вся ця правда розірвала і розіпнула моє життя, думаєш, я не мучуся? У мене більше нічого не залишилося!
- От удружив мені ... братик. Я знав, що він мною не особливо пишається, але щоб так!
- Глава роду ... твій брат? - недовірливо шепочу я, відпускаючи його руку. Не знаю, що страшніше - те, що його брат послав мене до Гранта не особливо хвилюючись, виживе він після мого візиту чи ні, наче він вже викреслив його зі списку. Або страшно те, що можливо Хенк вирішить мені жорстоко помститися за Гранта, приховуючи свою братську любов?
- Значить, зробиш ось що, завтра принесеш з собою бухло! - цідить мені Грант наказним тоном.
- Нізащо! Тобі вводять препарати, які навряд чи поєднуються з алкоголем!
- Слухай ти... коза руда, ти принесеш, я сказав! - тепер його голос тремтить від гіркоти. - Тому що мені тут офігенно радісно, я весь такий по-новому прекрасний, і що найголовніше - ні хріна тепер не бачу! Тому я хочу напитися прямо зараз, а не коли мене випишуть! Ти зрозуміла мене, шмакодявко?
- Добре. Я принесу, але тобі ж буде гірше.
- Ти так вважаєш? - їдкості йому як і раніше не позичати.
- Так він твій брат? - знову повторюю своє питання, але Грант раптом надовго замовкає. Я навіть вирішую, що він заснув. Тому підтягнувши до себе коліна, сиджу та чекаю, коли ж закінчиться відведений час нашого побачення.
- Старший. ... А тепер поклич медсестру, біль посилився, - тихо кидає він майже о восьмій. Значить, весь цей час він лежав і рахував секунди, тільки щоб не розмовляти зі мною.
«Додому» я добираюсь вже сама, повна вражень після лікарні, особливо, коли я наважилася залишитися під час зміни пов'язок. Серце досі кров'ю обливається. Настрій гірше нікуди. В деякій мірі я навіть розумію Гранта, мені й самій після такого хочеться напитися.
Знов набираю номер Лі, і знову спрацьовує автовідповідач.
«Якби ти знав, Лі, як мені хріново. Якась ланцюгова реакція нещасть. За все моє життя у мене не було такого паскудного настрою. Все почалося з маминої смерті. Потім я дізналася страшну правду про своїх численних родичів, закохалася не в того хлопця і він мене кинув, а на додачу я покалічила одну людину. І чогось мені так здається, що далі буде ще гірше. Прошу тебе, приїжджай швидше!»
Не стуливши очей, ледь дочекалася наступного ранку. Йду та озираюся по сторонам, наче якийсь порушник. Крадькома до найближчого бару, кидаючись від перехожих. Остання стадія зносу даху, і мені при цьому навіть не смішно.
- Пляшку віскі, швидше! - нетерпляче кидаю бармену, продовжуючи озиратися.
- Пити з ранку? - здивовано піднімає той брову.
«Ні, ну нахабство! Яке твоє собаче діло?! Може, він просто один з шудр?»
- Не твоє діло. Я плачу - ти продаєш. І соломинку, - додаю я, коли він ставить переді мною пляшку. Прохання про соломинку його взагалі добило.
Потім так само крадькома повертаюсь до свого номера і починаю мучитись від спокуси на нервовому ґрунті «а чи не вижлуктити мені віскі самій?».
Поки за мною знову не заїхав батько. Начебто я цілий день дивилася телевізор, але ні чорта не пам'ятаю, що там показували.
- Я стаю параноїком! - заявляю я йому, всівшись в машину. - Чому ти не сказав мені, що цей ваш глава роду старший брат Гранта? Повинно бути він ненавидить мене за те, що я зробила з його молодшеньким!
- Хенк дуже мудрий та врівноважений шудр. Він вивчає ситуацію об'єктивно та чинить доцільно інтересам клану, - спокійно відповідає Дарен, але мені чомусь здається, що йому теж промили мізки.
- Ти казав мені, що здібності бувають різні, значить, повинні бути і типу цілителі?
- На жаль, таких здібностей у нас немає. Ми не в кіно. Це було б занадто просто.
- Еге ж, живи собі на халяву, ніколи нічого не болить, - киваю я, готуючись запитати наступне. - А у парітів? Можливо, що у них є хтось з такою здібністю?
- Здогадуюся, про що ти думаєш, але ж ні! Наскільки я знаю, паріти теж хворіють і страждають від ран.
- От бляхо муха! Як ходити крізь стіни та метати вогонь - це будь ласка, а як залікувати рани, так «такого дива ми зробити не можемо»! Мене це мучить, я не можу заспокоїтися, тому що цей хлопець залишиться інвалідом практично через мене! Навіть якщо це нестерпний вискочка Грант! Якому ідіоту прийшло в голову спочатку підготувати мене, а вже потім сказати правду?! Ці його рани .... я ...
- Хенк оцінить співчуття, - глянувши на мене батько, пригальмовує біля лікарні.
- В дупу твого Хенка! Я не бонуси заробляю – я намагаюся ужитися з цією нісенітницею! Господи, навіщо мене тільки потягнуло на пошуки якогось батька?! Жила б собі спокійно в Бостоні, і мені б навіть в жахіттях не наснилося, що я потворний прибулець! - бубоню собі під ніс, піднімаючись сходами, притискаючи під курткою пляшку віскі. Фірмова божевільна! З боку навіть грим не потрібно накладати!
#3144 в Любовні романи
#58 в Любовна фантастика
від ненависті до кохання, дівчина з характером, зухвалий хлопець прибульці
Відредаговано: 19.05.2021