Глава 5

У нього затишно, якось так тепло і по-домашньому. Хоча, по всьому видно, що Джейк живе один і ймовірно за своїм характером він дуже охайний, або з дитинства хлопчика строго привчали до порядку.

«Моя ти лапочка, такий старанний». Розглядаючи його квартиру, я розчулююся цими рівненько розставленими чашечками, складеними книжками, розвішаному на плічках одягу, ніде ні порошинки. Все в житлі цього усміхненого хлопця зберігає його індивідуальність, його запах, і це до неможливості мені подобається. Я як раз не люблю прибирати, з нас би вийшла хороша пара. Зате, я люблю готувати смакоту і ванну з піною!

Коли клацнув замок, я зустрічаю його в його ж сорочці, одягненій на голе тіло, три верхні ґудзики розстебнуті, вогняне волосся розсипано по плечах, молочні ноги, сяючі очі. Загалом, зброя масового ураження не інакше.

- Тобі личить, - розпливається в усмішці Джейк, спокушаючи мене своїми ямочками. - Йди до мене! - і він рвучко хапає мене в оберемок.

- Ні, почекай, я хочу, щоб ти повечеряв, - протестую я, вириваючись з його обіймів.

- І ти думаєш, що після цього я можу думати про їжу? Потім! - легко підхоплюючи мене на руки, Джейк цілує мене прямо на ходу, і ми сміючись, падаємо на ліжко.

І я не розумію, що зі мною таке сталося за такий короткий час. Мене немов затьмарило цим хлопцем, а всі інші цілі, плани загубились десь за ним. Немов я йшла до нього дуже довго, шукала лише його і тільки з ним я можу відчувати себе безсовісно щасливою.

- Мені подобається, як ти пахнеш, - шепоче Джейк через деякий час, торкаючись кінчиком носа моєї шиї. - Чимось солодким ... ваніллю.

Звісно! Півтори години на кухні! Ще одна пастка, до якої я намагаюся заманити цього хлопця. Бо всім же відомо, що чоловіки полюбляють смачно поїсти.

- Тоді ти повинен оцінити мої старання, - скочивши, я наполегливо тягну його за собою на кухню. - Пиріг, щоправда, вже охолов, але я приготувала його для тебе! Якщо ти його не з'їси, я ображуся і помщуся.

Він сміється і бере виделку, а я заворожено спостерігаю, як він не поспішаючи відправляє до рота кожен шматочок, повільно розжовуючи, прикриваючи при цьому очі, й злизуючи з губ залишки крему. Дивлюся на нього і ковтаю слину, але не тому, що теж хочу пирога. Смачніше зараз якраз виглядає Джейк. І як я раніше жила без нього? У полон готова здатися прямо зараз, в вічне кухонне рабство.

- Зізнайся, ти купила цей десерт в кондитерській, - хитро посміхаючись, цікавиться Джейк, з'ївши свою порцію без залишку.

- Та ні, просто мені іноді подобається готувати всіляку смакоту, я навчилася цьому на курсах, - тисну плечима, - А зізнатися я можу тобі тільки в одному, що коли я наїмся солодкого - я бігаю по півтори години кожен день зі страху погладшати. Чому ти весь час смієшся? - не витримую я, теж починаючи посміхатися.

- Значить, ти вмієш співати, пекти торти, плести ці моторошні вінки з квітів. Я повинен знати щось ще?

- Мабуть, ще те, що я можу й навішати всяким там дотепникам, тому що я досить довго займалася джиу-джитсу. «Піддатися, щоб перемогти» - така мудрість цієї боротьби, так що ти будь зі мною обережніше, хлопче, - жартома, і в той же час з викликом кидаю йому, обіймаючи.

- Ого, оце мені пощастило! Просто ідеальна жінка. І розважить, і нагодує, і захистить, якщо що, - посміхаючись, приймається дражнити мене Джейк, торсаючи мене в своїх обіймах. - У тебе чарівна і неординарна зовнішність, Валері, ти ніколи не набриднеш, ти різноманітна з якого боку не візьми. Подивишся зліва - зеленоока, праворуч - кароока, не брюнетка і не блондинка, я б назвав тебе медуницею, тому що у тебе волосся кольору меду і вони солодко пахнуть. Ти дуже красива, Вел, ... і загадкова, - І Джейк раптом стає серйозним. - І є щось таке в глибині твоїх очей, що мене лякає, але не дивлячись на це мені все одно хочеться бути з тобою. Коли я думаю про тебе, коли ти поруч ... мені добре. І це цунамі.

- Так, ... це накрило з головою, - тихо відповідаю я, погоджуючись. Тут не посперечаєшся.

- У мене завтра цілий день вільний. Проведемо його разом?

- Угу, - відповідаю, розпливаючись від щастя.

***

Перш ніж заговорити, Дарен кивнув присутнім максимально стримано, демонструючи всім своїм виглядом, що питання буде обговорюватися дуже важливе і тривожне.

- Я зібрав вас тут всіх глав сімей нашого клану, щоб повідомити про вельми делікатну та нестандартну ситуацію, яка виходить за рамки нашого розуміння. Двадцять чотири роки тому у мене був зв'язок зі звичайною земною жінкою. Я не знав, що у неї народилася дочка і вже тим більше, що батько цієї дівчинки ... я, - Дарен виждав паузу, спостерігаючи який приголомшливий ефект здобула ця новина.

- Спочатку я не повірив так само як і ви. Таке неможливо. Але проведені тести доводять зворотне. Моя дочка, народжена звичайною жінкою - шудра. Диво це чи фатум поки невідомо, але у неї мої гени. Всім вам відомий доктор Лоран Кенз підтвердив, що вона здібна пробудити свій дар. Доктор переконаний, що з часом наші гени мутували і почали поєднуватися з людськими, а це значить, що в окрузі може бути ще кілька десятків шудр про яких ми нічого не знаємо, дітей від наших випадкових зв'язків. Ми зобов'язані попередити це, поговорити з нашою молоддю, вони повинні усвідомлювати ризик, тому що ми поки не впевнені на що саме будуть здатні такі гібриди.

- Чим більше шудр - тим краще, - задумливо озвався хтось з першого ряду.

- Але змішані гени можуть таїти серйозну загрозу! - заперечив один з чоловіків.

- Де твоя дочка, Дарене? Вона вже знає хто вона така?

- Вона в місті, але Валері не в курсі, - відповів Дарен. - Я вважаю, що дівчині потрібна підготовка, адже вона виросла з іншими уявленнями. Правда може сильно налякати її.

- Звідки вона, Дарене? - примружившись, насторожено поцікавився один з хлопців, який залишився стояти біля дверей, схрестивши руки на грудях.