Глава 28. Алекс

Алекс не дуже пам’ятав, чому того вечора вирішив заїхати в бар, замість того щоб одразу поїхати додому. Мабуть, просто не хотів бути десь, де щось нагадувало її. Трясця, він навіть не пив останні десять років, взагалі. Його максимум — це вино кілька разів на рік, і то радше з ввічливості, ніж через бажання. Тому зараз, сидячи за барною стійкою в одному з шумних закладів у центрі Франкфурта, Алекс почувався майже недоречно. Бар був переповнений, музика била по вухах, повітря здавалося важким від чужого парфуму, алкоголю й тютюну, а прожектори раз у раз різали очі яскравими спалахами. Це було просто жахливе місце, “як раз саме те, що потрібно”, подумав Алекс.

Чоловік повільно підніс склянку до губ і зробив ковток. Янтарна рідина обпекла горло. Усередині було щось схоже на порожнечу, тільки надто важку, щоб назвати її просто порожнечею. Це було так наче в грудях залишили великий темний отвір, а все, що він намагався туди запхати — роботу, втому, злість, мовчання, алкоголь — провалювалося кудись униз, ставало тільки гірше. Алекс зціпив щелепу. З яких пір він взагалі думає про те, що в нього всередині? Він не любив станів, які не можна було вирішити дією. Якщо щось ламалося, то це можна було полагодити. Якщо хтось створював проблему, то її можна було усунути.  А що робити з цим? Він не знав. І саме це злило найбільше.

Бармен поставив перед ним наступну склянку. Алекс навіть не подивився на нього. У якийсь момент заграла знайома мелодія. Перші ноти змусили його випити свій напій майже за секунду. Грала Лана Дель Рей. Він повільно опустив склянку на стійку. Він згадав той рідкісний вечір, коли він дозволив сестрі залишитися поруч із Мією. Вони тоді танцювали, Софі сміялася, щось говорила, але Алекс вже не пам'ятав що саме. Пам'ятав тільки, як Мія стояла посеред кімнати, трохи незграбно рухаючись під музику, і як її світле волосся постійно падало їй на обличчя, а вона постійно відкидала його назад, вона сміялась і плавно рухала своїми бедрами, в той же час постійно відкидаючи своє волосся назад, знову і знову. І чомусь він це запам'ятав. Яка ж це була дурість. Алекс відвів погляд. 

Він узагалі багато чого про неї пам'ятав. Наприклад, як вона примружувала очі, коли була чимось невдоволена, як тихо сміялася, коли намагалася не сміятися. Як дивилася на нього так, ніби бачила трохи більше, ніж він хотів би їй показати. І знову в його голові було її волосся, знову це кляте волосся. Воно було світлим, м'яким. На сонці воно здавалося майже білим. Алекс зробив ще один ковток.

Господи.

Він справді думав про її волосся, посеред бару, після десяти років без алкоголю. Це вже було схоже на якесь покарання. Він стиснув склянку пальцями. Ззаду нього була якась метушня, але в нього не залишилось сил, щоб звернути увагу.  Мія була його проблемою в цей момент. Можливо навіть не проблемою, це було ще гірше. Вона була людиною, поруч із якою йому ставало складніше залишатися тим Алексом, яким він звик бути. Вона змушувала його помічати речі, які він волів не помічати. Він навіть не знав, коли саме почав чекати її повідомлень. Або чому помічав, коли вона заходила до кімнати. Або чому завжди знав, де вона стоїть, навіть якщо не дивився.

— Дідько, — тихо пробурмотів він.

Чоловік, який сидів через два місця від нього, озирнувся.

— Що?

Алекс підняв на нього очі.

— Нічого.

Чоловік кілька секунд дивився на нього, потім фиркнув і повернувся до своїх друзів. Алекс знову подивився на склянку. На поверхні бурштинової рідини тремтіли відблиски прожекторів. У голові все ще грала та сама пісня. І перед очима знову стояла Мія: її світле волосся, сміх та очі, чі чортові сірі очі, найгарніші, які він бачив в своєму житті.

— Чувак! — раптом крикнув чоловік праворуч від нього, звертаючись до бармена. — Виключи ці рожеві соплі й постав щось нормальне. Ми взагалі-то в барі, а не на побаченні.

Його друзі засміялися. Алекс повільно зробив ще один ковток.

— Можемо поставити щось інше, — спокійно відповів бармен.

— Так прямо зараз і поміняй! — чоловік махнув рукою в бік колонок. — Що це за херня взагалі?

Алекс прикрив очі на секунду. Він уже був достатньо п'яний, щоб перестати фільтрувати те, що робив.

— Якщо щось не подобається, — кинув він через плече, — можеш зробити всім ласку і піти.

За столом одразу стих сміх.

— Ти це мені сказав?

Алекс повернув голову.

— А тут ще хтось скаржиться та заважає іншим?

Чоловік усміхнувся, але в його погляді не було нічого веселого.

— Слухай, друже, я тебе взагалі не чіпав.

— Я тобі не друг. І не будь дупою і перестань заважати людям поруч з тобою.

— Ти зараз мені вказуєш що робити?

— Ні, просто кажу очевидне.

— А ти, я бачу, сміливий.

— А ти, я бачу, все ще багато говориш.

Один із друзів чоловіка тихо засміявся, і той різко повернувся до нього.

— Що смішного?

— Та нічого.