4

Моріону Прен Ільс зустрів у приймальні лікарні. Ця повненька зашугана жінка здавалася старшою за свої двадцять сім років. Йому спало на думку, що на фоні досконалої красуні Андри асистентка виглядала зовсім бляклою. Напевно, актрисі це гріло душу і було додатковою причиною тримати менш гарну однокласницю поряд. Деякі жінки легко піддаються грішку марнославства, інспектор вивчив це на прикладі дружини та дочки.

Моріона мала випуклі злякані очі й погляд загнаної конячки. На обличчі ні сліду косметики, волосся скуйовджене, немов не зустрічало гребінця мінімум добу. Одяг домашній – щось середнє між піжамою та тренувальним костюмом. На ногах чоловічі кеди, в руках пластиковий пакет із дитячими речами. Альбом, олівці, головоломки, кольоровий картон… Здається, кілька м’яких іграшок та машинка.

– Ви з поліції? – пригнічено запитала Моріона після того, як Ільс назвав своє їм’я та мету візиту.

Він терпляче повторив сказане ще раз, але вона дивилася крізь нього і явно була думками далеко звідси.

– Так, я з поліції, – простою фразою підтвердив Ільс. – Як у вас справи?

– Мені заборонили передавати це, – жінка махнула пакетом, – дітям.

Інспектор співчутливо кивнув.

– У лікарні суворо стежать за стерильністю, – вимовив заспокійливо. – Скрізь так.

– Ні, не скрізь. Інших пускають без запитань. Вони думають, що я отруїла свою сім’ю, і перестраховуються. – Моріона часто моргала, але сліз у її очах Ільс не бачив. – З лікарнею зв’язалися ваші колеги й висловили свої підозри. – Вона говорила байдуже, навіть сухо, ніби вже змирилася і не збирається боротися. – Коли я відійду від заспокійливих, якими мене напхали зранку, то подам до суду за наклеп.

– Заспокійливі? – Інспектор відчув сильне розчарування. – Отже, ви не можете відповідати на запитання?

– Те, що я скажу, не можна використовувати в матеріалах звинувачення, – монотонно повторила чиїсь слова Моріона, – але це не завадило головному лікарю мене допитувати. І вам, мабуть, не завадить, бо нічого нового я не згадаю.

Ільс провів її, байдужу до оточення, до віддалених крісел і посадив біля залитого сонцем вікна. Жінка не опиралася, хоча її рухи були сповільнені, з явно порушеною координацією. Навряд чи так на неї вплинули стандартні препарати. Певне, проблема в чомусь потужнішому, вжитому без відома лікарів.

Інспектор звернувся з цим питанням до першої-ліпшої медсестри і дізнався, що персонал несе відповідальність за пацієнтів, а не за їхніх родичів. Взяти кров на аналіз все ж таки погодилися, а чарівна сила поліцейського посвідчення дозволяла сподіватися, що зроблять його якнайшвидше і не абияк.

– Можу вколоти їй стимулятор, – байдуже запропонувала медсестра. – Під вашу відповідальність.

Ільс відмовився. Натомість він взяв у автоматі плитку чорного шоколаду та пляшку мінеральної води і вмостився поряд із Моріоною.

– Оскільки для суду ваші слова не мають сили, можете розповісти все як є, нічого не приховуючи, – запропонувавши, переломивши шоколадку на дві частини. – Для вас це абсолютно безпечно.

Жінка взяла половину плитки, надкусила і подивилася на злам втраченим поглядом.

– Випийте. – Ільс налив мінералку в одноразовий стаканчик від звичайного кулера. – Ви ж і не вечеряли, і не снідали?

– Кава… Пам’ятаю аромат кави… Мабуть, я пила каву? Так… Я впустила каву, і на мене накричали за бруд… Чому? Тут робоприбиральник. За хвилину залишився тільки запах.

– У вас є родичі?

– Є. Там. – Моріона вказала на двері, які вели у відділення. – Там усі… Ще була Андра, але ми посварилися через ту справу з анонімними листами. Листоноша жодного разу не потрапив на її камери, ха! Одного разу це проковтнули б, а п’ять разів поспіль… – Шоколад почав танути, але жінка цього не помічала. – Будь-хто зрозумів би: ті листи не доставлені ззовні, а створені всередині. У поліції не дурні сидять, правда ж? І Ділен Рокс більше не скаже вирішального слова. Минули часи, коли Андра коїла, що хотіла, а їй усі підтакували. О! – Моріона трохи пожвавішала. – Вона ж приходила зі співчуттями! Покликала лікарів та медсестер, зробила зворушливе відео для соцмереж, а потім накинулася на мене за те, що я лише один раз ковтнула її ексклюзивну рекламну каву від спонсорів. У цьому вся Андра…

Ільс передав їй паперову серветку, і жінка стиснула її в іншій руці, й не намагаючись витерти забруднені пальці.

– Що трапилось учора? – м’яко спитав він. – Ви попросили цукерки?

– Андра сказала, щоб я взяла цукерки дітям, – повільно заговорила Моріона. – Їй прислали багато всього, але тільки ті були без коньяку. Увечері Люсі та Кай з’їли по цукерці. Їм не сподобалося, Люсі навіть не доїла. Мої діти розбалувані солодощами, спасибі Андрі… Десь за пів години в обох трохи піднялася температура. Поля це розлютило. Він кричав, що я… Ну… Я не здатна народити здорових дітей, вони постійно хворіють, на них усі гроші йдуть… Поль багато п’є, коли злиться. Він закушував цукерками, потім заснув. Розбудити його зранку я не змогла.

– Вам уже сказали, яка отрута використовувалася?

– Витяжка агафи рейнської шостої стадії розвитку, – як по писаному відтарабанила Моріона.

– Ви так добре запам’ятали? На це є причини? – вкрадливо поцікавився інспектор.