Розділ 17. Намібія

Джордж Берк повернувся додому неочікувано швидко. Він не заїхав до свого маєтку, а відразу попрямував до батька в Ньйон. Ще більше старого Берка здивувало чорне від смутку обличчя сина. Адже прямував той до України піднесеним та нездоланним, наче орел до самки в гніздо.

– Що сталося, Джо? Ти якийсь зовсім не при собі? – миттю розхвилювався пан Ріхард, бо таким останній раз бачив сина, коли в шестирічному віці, він переживав трагедію загибелі їх улюбленого пса.

Та тоді це було пов’язано з першою втратою й відчуттям смерті. Але наразі Джорджу тридцять шість і летів він до своєї української коханої найщасливішим на землі. Що могло так кардинально змінити плани молодого Берка, старший не розумів.

А син мовчки зайшов до холу і впав у крісло та заплакав... Це вже взагалі не лізло ні в які рамки! Коли у вісімнадцять Джордж зламав ногу, невдало приземлившись з парашутом – він стогнав від болю, але точно не плакав.

– Тату, вона ненавидить мене й прогнала... Сказала: назавжди... – белькотів Берк-молодший і не міг стримати потоку сліз.

– Чому? За що? Я нічогісінько не розумію! Ну, ми з твоєю матір’ю розсталися через тридцять років шлюбу, але ж тихо й мирно. Хелен захотіла додому, у свої краї, і я їй не заважав. А ви були наче дві руки однієї людини. То що могло піти не так за ці кілька днів?

– Я її зрадив, тату... Вона так вважає. Господи! Як згадаю, самому гидко... Я розумію її, але ж можна було розібратися, ми дорослі люди. Та куди там! Леді-бос незламна, – тяжко зітхнув Джордж і замовк.

Пан Ріхард присів на об’ємний підлокітник крісла, обійняв сина за плечі й наказав:

– А тепер розбірливо та доступно: хто, чого й звідки? Може я чим допоможу. Все-таки сьомий десяток живу на світі, а такої дивини почути навіть не очікував.

І Джордж розповів все, як було. Періодично його трясло, потім він знову хлюпав носом, а в кінці вчепився в руку батька й попросив:

– Тату, ти ж казав, що знаєш відповіді. Що мені робити? Я без неї не проживу!

Тепер Ріхард Берк забув про свою впевненість і знизав плечима:

– Я не знаю, сину. А ти що тоді був п’яний чи сліпий? Невже дві жінки можуть бути однаковими? Ну, нігті, шкіра, аромат зрештою... Ти ж не дитина! Як можна було переплутати ту, в якій ти жив - незрозуміло з ким?

– Правильно все кажеш, батьку. Та я навіть тінь її кохаю. Поставили б фарфорову ляльку в подобі Зореньки, я б і її з радістю цілував. Все відбулося так швидко, наче спеціально хто зробив. Може то була доля? – вперше вимовив таке прагматик-син.

– Ну, от почалося! Ти ще скажи, що тебе зачаклували. З яких пір ти віриш у вибрики долі? – плеснув у долоні старший Берк.

– З тої самої миті, як ЇЇ зустрів. Я в що завгодно повірю, тільки б повернути до життя світ наших снів, – знову здивував син батька.

– Ось тепер з нього поезія полізла! Ти краще думай, що робити будеш? Як повертатимеш свою українську принцесу? А вже потім будете віршувати.

– А я вже придумав, тату. До Намібії полечу, – випалив молодий Берк і сльози пропали з його очей.

– Що не день - то свято! – навіть скрикнув старий Берк. – Якого біса ти там забув?

– Поплаваю трохи, може десь на шельфі втоплюсь... – з абсолютно скляним поглядом спокійно відповів старому нещасний закоханий.

– Джордж-Ріхард Берк я тебе за такі натяки спадку лишу! Щоб ніколи більше й не подумав! – грізно вимовив сивий чоловік, а погляд його тремтів від страху.

– Тату! А нащо мені той спадок без спадкоємців? Я лише від неї синів хочу... – продовжував тихо істерити Джордж.

– То лети назад і домовляйся про синів. Ти ж мільярдами вмієш керувати. Невже одну жінку не зможеш переконати у правдивості своїх слів? – допікав бідолаху старий.

– Ні! Її не зможу. Тому й покохав. Мільярди – то лише цифри, а вона така одна на землі. Якщо кохає, то понад усе. А якщо ненавидить, то ще гірше. Я заїхав саме для того, щоб ти Адівлані зателефонував. Я ж все одно полечу, то хоч знатимеш: де я.

– Дякую! Яке полегшення, – знову тяжко зітхнув батько, бо розумів, що й Берків не можна ні зупинити, ні переконати, якщо вже вони щось взяли до голови.

Може саме тому їх імперія й процвітає вже багато років? Спочатку в їх родині розквітла одна українська квітка, а потім наче дійсно на світі немає інших жінок – з’явилася ще одна. І ось тепер: молодий, здоровий і вродливий, єдиний син грозиться покінчити з життям, бо щось він там в Україні наплутав! І чому світ такий страшний? Працюєш-працюєш, а потім воно стоїть на порозі отаке змучене й натякає на насильницьку смерть. От де справедливість!

Ріхард Берк взявся за телефон та автоматично глянув на годинник, але ж часові пояси далеких між собою країн збігалися й тому він сів до другого крісла та й поговорив з їх постачальником на іншому континенті.

Звісно мова йде про видобуток алмазів. А Намібія з давніх-давен є одним з головних постачальників цієї сировини на світовий ринок та славиться найдорожчими каменями «чистої води». Приблизно до початку двадцять першого століття алмази Намібії добувалися з надводних морських терас і пляжів. Що стосується підводних родовищ, то вони були виявлені на зломі віків у прибережній смузі, що тягнеться уздовж всього узбережжя Південно-Західної Африки.