Розділ 12. Рідні чоловіки

Прокинулись ми в Його спальні. Неперевершене, як і все навколо, величне ліжко мого мільярдера було затишне і прекрасне.

– Доброго ранку, моя Зоренько! – прошепотів Джордж, а я зітхнула й розуміла, що всі мої бажання вже здійснились.

Адже з першого погляду я приречено закохалася в Нього й марила ночами, щоб колись хоча б випадково, Він назвав мене саме так.  І ось тепер точно знала, що не помилилася, бо цей чоловік був чарівніший за всі мої мрії. А те, що сталося - це божевільний сон щастя. Саме тому я не чинила спротиву своїм бажанням, обвила його за плече рукою та, не розплющуючи задоволених очей, попестила лицем могутні груди й промовила так, ніби заспівала:

– Доброго ранку, мій Володарю! А як ми опинились тут? Я нічогісінько не пам’ятаю...

– Ти дуже солодко дрімала і я тебе приніс сюди. Якщо прокинулась, вже можна повторити: як божевільно я тебе кохаю? Та скільки б я не говорив, все буде мало, – прекрасний тихий грім звучав у скореному серці і я не витримала:

– Так! Говори... Бо я тебе кохаю іще більше. Де взяти розуму і сил, щоб не померти від бажання розпорошитися в тобі?

А далі розуму мені не стало... Наш таємничий світ я не відкрию ні для кого! Він тільки мій, Його і мій! Не знала, не шукала, я про таке не мріяли та навіть не читала. А Він прийшов, заполонив і це не зміниться ніколи. Я жінка, що наповнилася Щастям.

Джордж обережно цілував мої сльозинки і танув задоволенням, а потім повелів:

– Ти відпочинь, а я спущусь донизу і поганяю тих нероб. Бо вже як вирвуться на відпочинок, то потім не збереш докупи. Я повернуся через пів годинки. Ванна ось там. Знайдеш все, що захочеш. Пізніше поговоримо про одяг. О, як же тяжко покидати мою прекрасну зіроньку, а треба йти. Будь ласка, відпусти!

– Ні за що в світі... – прошепотіла я у відповідь і знову тягнулася до Його губ. Це вже був зовсім інший Берк! Він і раніше був хорошим, але тепер породистий швейцарський жеребець корився моїм чарам, як віск на сонці: м’яко та смиренно.

Він зник, а я оглянула хороми та голою пішла до ванної кімнати. Описувати знову? Так це, напевно, буде марна трата уваги й сил. Там було дійсно все: велика кругла ванна, чарівний світлий мармур стін підсвічували стильні лампи. Грайливі вітражі на вікнах впускали вранішнє яскраве сонце. Що ще? Та власне, як казав мій повелитель: все що душі завгодно те і є.

Я набрала собі води та, щоб хоч якось розібратися з блаженним шоком, котрий бринів у всьому тілі – завмерла в пінці, наче риба. На хвильку відключилась і раптом в спальні чую звуки кроків... О, Господи! Я ж гола, що робити? Та це був Берк.

Він заглянув до мене й жартома промовив:

– Яка приємна зустріч! Скільки разів я це тобі казав?

– Не пам’ятаю. Але кожен, як тільки бачив цю дурну істоту. Відразу посміхався й жартував. Ти незрівнянний і чарівний і я тебе кохаю божевільно... – не витримала я.

– Будь ласка, Зоренько, не спокушай! Я тут тобі замовив магазин. Привезли одягу, на вибір. Бо нам сьогодні конче треба потрапити до тата. Він з нетерпінням вже чекає, щоб познайомитись з Моєю зорею неба України. Це він сказав, не я! Так доля вирішила, що у спадок мені дістався дар кохати прекрасну українську жінку. Адже моя рідненька мама така ж чарівна, щира і багата сердечністю й теплом душі. Хоч це я зрозумів, коли тебе пізнав, моя Кохана. Давай, допоможу тобі піднятись...

Він обтирав мене пухнастим рушником, а я вся мліла і бажала померти кожної хвилини, щоб випадково не змінилось нічого у житті. Потім одяг мене в халатик, наче дитя, підняв на руки й поніс до ліжка.

– Мій любий, підожди! Не треба зараз, ти ж кажеш, що у нас сьогодні справ багато, – не знаю, як я це сказала, бо вже бажала всіх Його гріхів.

– Все! Я згадав про розум, – тяжко зітхнув мій мільярдер й заплющив свої карі очі.

Джордж телефоном наказав підняти нам вантаж, що вже чекав внизу. Ось він пішов на вихід і привіз на коліщатках кілька рейлів (вішачок з одягом).

Я була в повнім шоці! До мене ще ніколи в житті не проїздив бутік додому. А тут, будь ласка, приїхав!

– Єгорчику, ти більше не роби такого! Я ж можу звикнути до цього. А я звичайна жінка з комбінату, – щиро приліпилася я до свого щедрого господаря, але тільки на одну мить. Бо очі жінки, яка побачила гарні обновки вже наповнилися одержимістю. Я взялася за першу вішачку й дитячим голосом попросила Його: – Присядь, будь ласка. Тільки на хвилинку. Я хочу обирати разом...

Я й відривалася, наче дитина. А Він блаженно посміхався та мав прекрасний смак і обирав таке, що точно пасувало його жінці. Хвилинки виявилося замало! Тільки через годину ми вибралися, попили в їдальні кави та рушили знайомитися з татом Джорджа. Він жив тут недалечко, у місті Ньйон, трохи північніше від озера. Так пояснив мій принц.

Для цієї подорожі Берк  викотив з підземного гаража стрімкого чорного електрокара. За кермом він наспівував веселу мелодію й виглядав задоволеним хлопчиськом. Невже це я Його змінила? Був же серйозний чоловік, а зараз млів і посміхався до всіх, як сонечко.

Інший прекрасний дім стояв в оточенні таких же вілл. До нас, розкинувши обидві руки, галявиною поспішав високий сивий чоловік. Тепер я бачила свого Єгора десь років через двадцять. Їх схожість була неймовірна. Такі ж м’які та благородні риси і очі... Шовк очей у Берків був автентичним і спадковим даром.

– Привіт! Вітаю у родинному гнізді мою українську доньку. Яка краса! Це неймовірно, – він обійняв мене так само обережно і витончено, як можуть це робити тільки Берки. Я зашарілась:

– Щиро дякую, мсьє. Так буде правильно? Чи краще сер?

– Ні, донечко! Найкраще буде татом. Прошу, до столу, – цей пан Ріхард був ще чарівнішим, ніж Джордж.

Я наче відразу потрапила в родину, якої давно не мала. Так тепло й радісно не почувалася з часів, коли в дитинстві бавилася зі своїм татком. Після нічних пригод Кохання у мене й досі ще тремтіли руки, але нехай це виглядає, ніби хвилювання. А Джордж наразі гордовито поглядав на нас з паном Ріхардом і світ здавався досконалим.

Ми сіли за великий пишний стіл. Насправді я, мабуть, повинна була стидатися та опускати очі, як личить нареченій. Але вони обоє виглядали такими щасливими й невимушеними, що я забула про манери й дарувала цим рідним чоловікам всю свою відкриту й раніше скупу на добро душу.

Потім Єгор, як обіцяв, катав мене човном по дивовижній гладі їх озера й розповідав про затонулі там скарби. Я милувалася величним краєвидом і розуміла, що це доля повертає мені борги. За всі страждання та життєвий біль, за самотність і вперте бажання чогось досягти – я отримала дар, котрого навіть не очікувала.

А мій Коханий сидів навпроти на веслах і його красиві м’язи грали свій звабливий танок. Я утопала в оксамиті чарівних очей мого чоловіка й точно знала, що більшого щастя не існує.