Розділ 10. Конфлікт інтересів

Не знаю: як дякуватиму дону Себастьяну, котрий щирим запрошенням на приватний концерт, виявився рукою нашої долі. Та до кінця чарівної музичної вистави ми з Берком поводилися наче школярі, що вперше закохалися. Спів слухали неуважно, періодично гаряче поглядали одне на одного та бажали швидше опинитись де завгодно, але наодинці.

У перерві, коли шанований співак пішов відпочити, Джордж перепросив і відійшов комусь зателефонувати й виглядав стриманим і суворим. Якби я була зовсім пришелепкуватою, то припустила б, що він наразі вигадує правдоподібну причину затримки в Мілані своїй постійній інженю. Адже я точно знала, що ні законної дружини, ні власних дітей у нього немає.

Повернувся він до мене загадковий і веселий. Той погляд став ще теплішим, а грайливі іскри сипалися з його оксамитових очей та не давали мені розслабитися й на хвильку.

– Зоренько, а відвезімо твого охоронця туди, де ви зупинилися та відпустимо його додому. Я не впевнений, що сьогоднішній вечір для НАС закінчиться скоро, бо хочу показати тобі своє життя та вкрасти у всіх на деякий час... А потім все залежатиме від обставин, що складуться.

Тепер мені здалося, що час розірвався й вийшов за свої межі. Адже заходила я сюди зі знайомими італійцями та охоронцем, щоб подивитися наживо концерт Челентано. І це було доволі приємним та бажаним сюрпризом. Але несподівано з’явився той, хто може керувати не лише своїми мільярдними статками, а й моєю долею та життям, як йому заманеться. І мовчки, не домовляючись ні про що, за кілька годин концерту, ми зрозуміли що вже не розстанемося ніколи.

– Єгоре, але ж до твого дому дуже далеко, – намагалася виглядати розумницею я, а сама зовсім не тямила, що відбувається. Невже я й справді готова ось так просто залишитися з Ним та забути про обов’язки директора комбінату? Господи! Та я забуду з Ним про все життя на землі, тільки б він більше не зникав з поля зору...

– До мого дому на Женевському озері ми долетимо максимум за пів години. Не хвилюйся, я викликав транспорт, – знову приклав він мої пальці до своїх вуст і я готова була повірити навіть у килим, що перенесе нас через простір.

То ось кому він телефонував. Викликав джина, котрий перемістить нас з Італії до Швейцарії, але ж Труш мені не дозволить такої вільності! Це я зараз про що? Хіба Зоряна Вербицька вже не леді-бос, а якась маленька знервована дівчинка, що боїться власного охоронця?

Нарешті ми дочекалися кінця того дивовижного дійства, подякували пану Челентано бурхливими оплесками, охочі отримали автографи та надарували йому купу квітів. А ми вийшли на повітря й попрямували галявиною до наших авто.

Труш вже давно помітив, що я потрапила під беззаперечний і непереможний вплив чарівного мільярдера та десь здогадувався, що відбуватиметься далі. А далі ми всі зібралися докупи біля автомобілів і дон Себастьян першим почав жартувати:

– Сеньйора Зоряна за час концерту знайшла собі достойного кавалера? Я тільки хотів вас познайомити, але ж молодь така нестримна. На мить відвернувся, а вони вже й самі познайомились. Вітаю Вас, гер Джордж, з чарівною знахідкою! Нікого прекраснішого Ви тут точно не зустріли б.

На що Берк посміхнувся однією зі своїх загадкових усмішок і вирішив не приховувати свого щастя та відповів:

– Дорогий Себастьяне, а нас не треба знайомити! З чарівною пані Зоряною ми вже добрі знайомі. Сьогодні лишень зірки вишикувалися так, що випадково з’єднали нас саме тут. Дякую Вам, сеньйоре, за сприяння небесним світилам! І дозвольте викрасти Вашу гостю, бо нас вже чекають на злітній смузі. Ви отримали задоволення від спілкування з прекрасною дамою, а тепер дозвольте мені перейняти ініціативу. Тим більше, що неймовірна сеньйора дала свою згоду на продовження екскурсії саме зі мною.

– Як дивно влаштований світ! Прибула пані Зоряна сюди в одному супроводі, а відбуває в іншому. Та в Ваші руки, дорогий Джордже, я віддаю нашу гостю з великим задоволенням і без найменшого занепокоєння, – розкланявся Берку італійський підприємець і поцілувавши мені ручку, всівся на заднє сидіння свого кадилака.

Його водій миттю завів авто та рушив з місця, а мій охоронець мовчки спостерігав за всім цим дійством й лише невдоволено зиркав на мене. Я посміхнулась і підійшла ближче:

– Владе, ну не дуйся ти наче сич, бо тріснеш! Наразі пан Берк люб’язно погодився завезти тебе до готелю, а ми полетимо до нього в гості. Ти не переживай, тут я в повній безпеці. Поміняєш собі квиток і повертайся до родини. А ще пробач за такі стрімкі зміни в робочому графіку. Ну, чого ти мовчиш? – взяла я його за рукав сорочки.

– Дійсно, пане охоронцю, не хвилюйтеся за свою підопічну. Я відповідаю за неї своїм життям і тому можете спокійно летіти додому. Я б і Вас запросив, але це виглядатиме якось підозріло, – жартував неймовірно щасливий Берк і саджав мене на переднє сидіння свого космольоту.

Це так я назвала авто, на котрому він сюди приїхав. Я вже бачила таке в одного нафтового принца, а тепер покатаюся й сама на ньому. Toyota Prius своїми округлими формами дійсно чимось нагадує космічний зореліт, тільки набагато менша.

– Зоряно Захарівно, а що я скажу на підприємстві? – невдоволено тупцював на місці Труш. – Ви хоч головному інженеру зателефонуйте. Вони ж мене зі світу зживуть. Скажуть, що я загубив Вас у відрядженні та повісять...

– Владе, не хвилюйся! Ніхто тебе не зачепить. Я обов’язково зателефоную. Сідай швидше! Негарно тримати в очікуванні цілий літак, – вже розпоряджалася я літальними засобами швейцарського мільярдера, а він лише сяяв і побіг за кермо, не допомагаючи Владу сісти на заднє сидіння.

Це авто й рухалося наче зореліт. Чи може асфальтові покриття європейських доріг були настільки досконалими, що ми просто летіли, а не їхали. Або це я почувалася так, ніби літаю. Ми висадили Труша біля готелю і я трохи відвела його вбік:

– Владе, побажай мені щасливого польоту! Ти знаєш про що я говорю...

– Та я ж не маленький і розумію, що намічається, коли мого суворого директора починають раптом називати Зоренькою... А ти впевнена, що все робиш правильно? – дбайливо й тихо запитав мене Труш. – Це все-таки конфлікт інтересів. Та я звик виконувати накази! Тебе додому чекати взагалі?

– Звісно чекати! Ти скажи Петровичу, щоб оформив мені офіційну відпустку на кілька днів, – згадала я статті Закону про працю.

– Ну, Ви не дуже поспішайте, Зоряно Захарівно. Якщо тут будуть важливіші справи, то відпустка може й затягнутися. Тим більше, що минулого року ти про неї взагалі забула. Гарного вам відпочинку і дякую, що підвезли! Пане Берку, головою за неї відповідаєте, – на мить став дуже серйозним Труш.

– Дякую, за довіру, пане Охоронцю! Обіцяю: я буду дуже відповідальним, – вимовив Джордж та продовжував зачаровано спокушати мене своїми блаженними очима.