Розділ 9. Челентано

До Мілану ми прилетіли вчасно і хоч аеропорт Лінате знаходиться десь за десяток кілометрів від міста – шанобливі італійці звісно зустрічали нас на своєму авто. Представники компанії «Danieli» запросили мене, начеб-то для обговорення додаткових умов контракту. Але швидше за все, добрий та сердечний, дон Себастьян просто хотів зробити мені приємність.

Ці запальні та щирі люди завжди викликають неймовірне піднесення, а тому я прихопила з собою лише вірного Влада та, не роздумуючи, опинилась на гостинній італійській землі. Ні, я розумію, що інколи відриваю Труша від родини, але ж Танька точно цінує такі відрядження, що дарують її чоловікові нові (безкоштовні) враження, а ще трохи засмаги від блаженного італійського сонця?

Спочатку дон Себастьян настирливо пропонував нам погостювати на його віллі, але я людина консервативних поглядів і тому скромно відмовилась й оселилася з Трушем в невеличкому приватному готелі. Оскільки, ні ця прекрасна країна, ні місто ніякої загрози для мене точно не становили – Влад розмістився в номері поруч. А пильний відеонагляд міг бачити всіх і все, звісно за межами проживання постояльців.

Ми побували на підприємстві, що займається ремонтом нашого металургійного обладнання та побачили: як просуваються справи. А потім почався ненав’язливий вояж італійськими ресторанами, з неперевершеною кухнею й від фантастичних страв – я відразу погладшала.

Була ще одна інтрига, котру веселі італійці утаємничили від мене. Власне вони й викликали саме для того, щоб подарувати цю насолоду. Людина-легенда, італійський співак – Адріано Челентано був уродженцем Мілану. Ну, це я й так знала, але про те, що завтра він дасть єдиний концерт на віллі одного італійського магната – мені було невідомо.

Добре, що окрім легких ділових костюмчиків я захопила ще й красиву вечірню сукню. Ні, не для того, щоб звабити тут якогось італійця. Просто ці місця й люди так заводили мене своїм шармом та добротою, що виглядати хотілося якнайліпше.

Помічники дона Себастьяна привезли нас до величного маєтку, на березі озера... Я не вмію так неповторно описувати ті краєвиди, як художники чи поети, але все життя буду вдячна старенькому адвокатові татка, що вже теж помер у своїй Хайфі. Та саме він підтримав мене в найскрутнішу годину й допоміг страшенно впертій недосвідченій дівчині увійти до світу, котрим я тепер мандрую натхненно й радісно. Можу поєднувати робочі поїздки з захопливими спостереженнями та зустрічами, яких не побачила б на Батьківщині. Ні, я ніколи в житті не зраджу нашим полям і хлібу, але й дива матінки-землі теж варто подивитись!

У величезному холі, на першому поверсі замку, вже був облаштований музичний майданчик, з обладнанням для легендарного співака. На деякій відстані, напівколом у два ряди, стояли м’які антикварні крісла в стилі бароко, з якоїсь червоної деревини, вдало розшиті золотом. Панорамні вікна прикрашали напівпрозорі тканини в сірих тонах та всі аксесуари теж виблискували золотавими відтінками й здавалося, що простір за вікнами поєднується з цим, без будь-яких перешкод. Мабуть, коли за тими вікнами з'являються зорі – місце взагалі  схоже на якусь фантастичну планету...

До концерту ще залишався деякий час. Я стояла з келишком французького шампанського в руці й замріяно дивилася в ті вікна. Та раптом почула голос, від якого мене наче струмом ударило! Голос, котрий я так настирливо намагалася вирвати зі свого серця й разом з тим молилася, щоб знову почути Його.

– Яка приємна зустріч! У Вас немає дежавю, бо в мене є? – від хвилювання я спочатку почула  шум у вухах, а потім повернулась і зрозуміла, що не сплю...

Він стояв переді мною в традиційно бездоганному темному костюмі й знову дарував ту магічну посмішку, яку я вже ніколи не викину зі свого єства. Джордж Берк бачив і розумів усе, що діється зі мною кожного разу, коли ми випадково зустрічаємося та перебував від цього, здається,  на сьомому небі. Однак він був ще й дуже благородною людиною, а тому продовжував лагідно говорити й поступово виводив мене з повного заціпеніння.

– Я навіть не очікував від долі такого дарунка! Взагалі збирався пропустити це запрошення. Але як добре, що Господь привів мене сьогодні до Ваших ніг, божественна Зоряно.

Наразі я точно відчувала, що звалюся непритомною... Бо не пам’ятала вже ні про дивне місце, ні про великого Челентано, ні про світ навкруги. Для мене існував лише Він, цей проникливий полум’яний погляд, від якого хочеться смерті в могутніх обіймах найпрекраснішого чоловіка на землі.

– Ви знову здивували мене, Єгоре! Чи краще називати Вас: містер Берк? – вперто продовжувала я нести казна-що, хоч жадала належати Йому кожною клітинкою своєї душі. А він розцвів у посмішці, як ще ніколи того не робив і відповів тихше та ще звабливіше:

– Ніколи в житті! Лише Єгором чи як захочете, тільки без будь-яких умовностей та перешкод... – він опустився вустами до моєї руки і я знову відчула нестримні бажання, яких до Нього не знала взагалі.

Як ювелір і мудрий чоловік Джордж Берк з першої миті усвідомлював стан неврівноваженої дорослої жінки, котра намагається приховати трепетну пристрасть і від цього виглядає ще дурнішою. Але ж саме це в нашому спілкуванні Його, мабуть, найбільше заводило! Та й інші жінки, думаю, дивилися на Нього саме таким поглядом, бо Він на нього заслуговував.

– Сьогодні буде найприємніший концерт у моєму житті, Зоряно. Ви не проти, якщо я сяду поруч? – тепер він навзаєм пропустив офіційне звернення «пані» і я фізично відчула: наскільки ми споріднені.

– Зовсім НІ! Матиму за приємність, – зітхнула я тривожно і мій граційний кавалер, неймовірно обережно, допоміг мені сісти у зручне м’яке крісло.

Всі запрошені гості теж почали гордовито вмощуватися у своїх кріслах, а дон Себастьян лише помахав мені рукою й зробив привітний кивок Берку. Виходить вони добрі знайомі.

Труш, разом з іншою охороною, завмер під стіною на вході, але йому не звикати чатувати біля дверей чи воріт, та ще й під живий спів Адріано Челентано.

Джордж Берк легко опустився в крісло поруч зі мною і я бачила, як сяють блаженством його магічні карі очі. А ще між нами вирував такий шалений потік флюїдів, що якби в цій напівтемряві вони світилися, то засліпили б тут усіх, з відомим співаком докупи.

Я на мить заплющила очі й подумала, що все це найпрекрасніший сон у моєму житті, та коли відкрила, Він дивився на мене хижим гарячим поглядом і вперто не відводив очей. Від такої пристрасної уваги, до нестями закохана дурепа, поривчасто зітхнула і вже не хотіла приховувати в собі солодощів, що розливались по всьому тілу.

Під талановитий спів Адріано, на піснях якого я виросла й обожнювала їх, Берк схилився до мене ближче і впевнено прошепотів:

– Сьогодні ти вже нікуди від мене не втечеш. Навіть не сподівайся.