Розділ 5. Ювелірний

Продуктивною розмовою з представниками «Danieli» я була більше ніж задоволена та мала чудовий настрій, тому наказала водієві зупинити авто під ювелірним салоном ZARINA. Бо чого відкладати щось на потім? Поки є ідея й трохи часу – купимо подарунок для нещасної Аліни.

Влад традиційно вийшов першим, оглянув периметр і довколишні висотки та подав мені руку. Потім заглянув до зали й притримав для мене двері.

– А ти хіба не підеш зі мною? – здивовано зупинилась я на вході до салону.

– Та що я там забув? Всередині тихо й мирно, лише гарні дівчата. Я тут на вході нестиму кругову оборону, а ти йди, – грізно завмер біля дверей він і я зрозуміла, що покупку треба зробити швиденько. Адже доки я буду всередині - мій вірний охоронець не дозволить зайти до салону жодній живій душі.

– Владику, не перегинай. Звісно людей в масках та з пістолетами можеш зупиняти, але молодят, що прийдуть за обручками: будь нормальним і впусти. Обіцяєш? – похитала я головою й з посмішкою зайшла до ювелірного.

За стільки років до невільницького життя, що проходить під пильним наглядом охоронців, я вже звикла. Тим більше, що цей магазин мені був знайомий. Ні, я не була їх постійною клієнткою та не скуповувала всі новинки з діамантами. Навіщо вони мені? Того добра в моєму домашньому сейфі й так вистачає. Це тому, що на офіційних зустрічах чи під час діалогів, особливо в Еміратах, мені обов’язково дарували якийсь «сувенір». Та я байдуже складала їх у сховок, бо не люблю тієї блискучої мішури. А найбільшою коштовністю усіх часів вважала бабусине коралове кольє, котре вона подарувала мені ще в дитинстві.

– Вітаємо Вас в нашому салоні, шановна пані! Запрошуємо переглянути нову колекцію від ювелірного дому «Chеopard». Коштовності лише вчора прибули, але ми вже встигли все оформити як належить. Будь ласка, проходьте сюди, – вешталась переді мною дівчинка модельної зовнішності й заважала подумати хоч трохи. – Що я можу Вам запропонувати: каблучки, кольє, сережки, кулони? Все найкраще від швейцарських виробників.

Не звертаючи на неї уваги, я з цікавістю схилилася над вітриною й почала придивлятися до одного витонченого кулончика. Та в цей час позаду відчула чиюсь присутність і вперше в житті почула Його голос: тихий і привабливий, наче далекий грім...

– Шановна пані шукає чогось особливого? Будь ласка, погляньте ось сюди. Діамант невеличкий, але під будь-яким кутом має найчистіший блиск. Вам підійде, не пошкодуєте.

... Звідки він тут узявся? Адже Труш уважно оглянув салон і в ньому, окрім дівчат, не було нікого! Я підняла очі й побачила перед собою незнайомця, котрий тільки-но зійшов з кіноекрана. Хоча й там я ніколи не бачила таких. Стрункий, десь метр дев’яносто на зріст, але йому це точно не заважало. На доволі дорослому лиці жодної зморщечки. Бездоганний дорогий костюм влився в його могутні плечі, а лагідний погляд проникав наскрізь! Мужній овал підкреслювали манірна борідка й невеличкі вуса, з-під яких таємниче виглядали рум’яні вуста неймовірно звабливої форми. Волосся шатена в міру хвилясте та має доглянутий блиск. Словом: якийсь заморський принц!

Не пам’ятаю, щоб колись я впадала в подібний ступор. Та наразі підсвідомо вчепилася рукою у вітрину й лише тоді згадала про манери та відповіла холодно й стримано:

– Дякую! Але Ви не схожі на консультанта, скоріше на експерта коштовностей. І дійсно, Ви праві, кулончик доволі гарний. Такому подарунку моя подруга, думаю, буде рада.

До цього моменту «принц» непомітно вивчав мою зовнішність, але коли почув про подругу, його божественні карі очі стали порожніми. Незнайомець, скоріше за все припустив, що я лесбі, знітився й вимовив:

– Щиро заздрю Вашій подрузі. Так, Ви зробили гарний вибір...

– Та ні, Ви мене неправильно зрозуміли! – чомусь розсипала я нестримний дитячий сміх. – У нашої колеги скоро день народження. І мене відрядили обрати для неї прикрасу.

Я стояла перед цим невідомим і здається вперше в житті відчувала себе гірше, ніж на екзамені. Гаряче виправдовувалась перед ним, але робити це було дуже приємно. Я ще намагалася розібратись у своїй логічній і поміркованій голові, та всі думки там переплутались. Моя поведінка взагалі не мала пояснення, бо як ніколи, захотілося виглядати наївною й чарівною.

Тепер чоловік полегшено зітхнув і звернувся до дівчини-продавчині:

– Лесю, покладіть для пані цю річ в нашу фірмову упаковку, як я Вас навчив. Коли вже у колеги урочистість, то й подарунок повинен виглядати як слід.

– Слухаюся, пане! – вклонилась йому консультантка, виписала мені чек та відійшла до іншої стійки, щоб гарно запакувати виріб.

Думаю, таємничий красень збирався сказати мені ще щось приємне, але в цей момент до салону увірвався Труш і спробував знерухомити нахабного незнайомця. Ось тільки й подальші дії я бачила вперше у житті. Бо стрункий консультант кілька разів вправно ухилився від рухів Влада, чим точно шокував досвідченого охоронця. Тут мені стало соромно за їх чоловічу гру: хто спритніший і я видала себе з головою.

– Владе, припини негайно! Це працівник салону. Він допоміг мені обрати подарунок для Аліни, – стандартно зазвучали маршальські нотки в моєму голосі.

Труш миттю зупинився й опустив руки:

– Щиро перепрошую! Я відразу не зрозумів. Але захищати цю пані моя робота і я її сумлінно виконую.

– Нічого страшного. Гарна у Вас охорона, пані. Я б і сам не відмовився сумлінно виконувати таку роботу. Але наразі повинен перепросити, мене чекають справи у підсобці. Був радий допомогти! Завітайте ще якось до нашого салону, – знову стримано, але незрівнянно посміхнувся чоловік і я чекала, що він простягне мені свою візитку. Але, НІ. Він зробив ледь помітний кивок головою й зник за якимись дверима.

Тільки тепер я відчула, що мої сталеві ноги тремтять як у школярки; а серце калатається, наче на нас зненацька напали вороги.