Розділ 3. Не моє свято

Нещодавно, у складі українсько-бельгійської делегації, ми побували в Індії. У Бхілаї я побачила дивовижні масштаби їх металургійної галузі та уклала доволі вигідний контракт. Потім нас гостинно запросили до Боллівуда. Я не дуже цікавлюсь індійським кіно, як і будь-яким іншим кіно взагалі, але побувати в чарівному й неповторному місті Мумбаї, не відмовилась.

Так, мене дійсно більше цікавлять економічні методи сталеливарної галузі, а ще обладнання й аксесуари для металургії, але ж треба хоч інколи виглядати нормальною людиною. Про нормальну жінку я вже й не кажу!

Аліна літала разом з нами. Я встигла дізнатись, що дівчина пройшла кілька гарячих точок, а ще Влад запросив мене якось до тренувальної зали й продемонстрував неймовірно точні навички своєї протеже в користуванні зброєю. Слава Богу, в тому відрядженні її специфічні здібності не знадобилися, але одну дурницю ми з нею все ж утнули.

На вечірній захід, заради розваги, ми одяглися в однакові сукні й зробили ідентичні зачіски та цим трохи перелякали наших індійських господарів. Звісно вони відразу зрозуміли що й до чого, але потім недовірливо заглядали мені в очі та намагалися розібратись: who and who?

За цю дівочу витівку я потім вислухала від Влада бурхливу промову. Як начальник моєї охорони, Труш прочитав цілу лекцію про недопустимість розкриття наявності моєї копії. І хоч це загальновизнана практика, він вважав, що афішувати таке було помилкою.

– Владе, як тебе тільки дружина терпить? Ти ж страшна зануда! – жартувала я в лімузині, розтираючи стомлені ніжки. Адже високі підбори на такій жарюці – то страшне. Та куди подінешся від протоколу й бажання виглядати якнайліпше? Це я ще пам’ятала!

– Танька кохає мене таким, який є. А ще вона каже, що я батько її двійні. Спочатку я сумнівався, але коли дві пари оченят вранці поглядають з-за столу моїми очима, я їй вірю, – жартував щасливий Труш, а мене знову наче окропом облили. Чомусь останнім часом розмови про дітей почали вразливо діяти на мою стійку психіку. Мабуть, точно старішаю...

Скоро родина Трушів запросила мене на день народження їхньої двійні й тепер перед шановним зібранням я виглядаю брехухою: в сенсі, що зовсім не маю друзів. Виходить вони в мене все-таки є.

Сухі інструкції диктують, що тісні стосунки між босом та підлеглими, а тим паче охоронцем й підопічною – категорично заборонені. Але якраз з прекрасною родиною Трушів я маю давні й щирі, майже родинні, стосунки. От і сьогодні ми вже всі розпорошилися по галявині їх заміської садиби та зайнялися хто чим.

Як виявилося, моя нова охоронниця Аліна має ніжне жіноче серце та вже підкорила своєю чарівністю Колю й Олю. Це так Труші назвали своїх чотирирічних двійнят. Спочатку вони радісно запускали в небо повітряного змія, потім з гучними криками валялися разом у шовковій траві, а коли отримали наганяй від мами-Тані, притихли на кілька хвилин.

Та потім все почалося заново, бо на поляну до них Танька випустила з вольєра Султана – величезного товариського різеншнауцера. Чорний як зимова ніч, трирічний самець змалечку знав усю компанію, окрім Аліни, але вона миттю підкорила і його собаче серце.

Ми з Танькою займалися більш прозаїчними справами та нарізали овочі й готували святковий стіл. Влад чаклував біля мангала й звідти вже долинали такі гострі аромати шашлику, що всередині всі кишки переверталися й просили насолоди. Не буду казати, що я веган, бо це неправда. Я звичайна кровожерлива істота, що не гидує поласувати смачненьким м’ясцем. А те, що я виглядаю доволі стрункою – заслуга мого цілодобового робочого процесу, котрий несе стільки навантажень, що фітнес мені зовсім ні до чого.

Коли шашлик був на підході з-за паркану визирнув сусід Влада й поцікавився: чи вже можна нахабно приєднатися до свята? Він прийшов з вагітною дружиною та подарунками для іменинників. Скоро наша весела компанія оточила щедрий стіл і, під домашнє вино Трушів, почала виголошувати тости.

Необізнані люди сприйняли нашу з Аліною схожість так, наче ми сестри, і в протилежному їх ніхто не переконував. Та й вона здається була рада-радісінька, що потрапила до нашого кола й весь час дякувала мені за допомогу в лікуванні мами. Це вона про те, що я перекинула деякі кошти на рахунок онкоцентру. То була моя найменша дяка, що донька нещасної жінки, замість віддавати їй останню увагу, кожного дня прикриває мене від невідомої загрози.

Вечір був у самому розпалі. Жінки з дітьми всілися відпочивати на величезному пледі, котрий приніс з будинку Влад, а запальні водії вже активно взялися за звичне обговорення здібностей та болячок особистого транспорту. Чоловіки! Ну, що з них візьмеш?

Коли почало смеркати – Труш увімкнув у всьому дворі гарну ілюмінацію й тепер здавалося, що світ кудись зник, а на цій зеленій галявині зібралися найщасливіші люди на землі та ще один кудлатий і радісний пес.

Я дивилася на діточок Влада, на вагітну дружину його сусіда та знову й знову подумки картала себе, що маю все й нічого. Звісно я молодець, бо вижила у звірячому світі бізнесу та продовжила батькову справу. Багато чому навчилася та зберегла доволі успішне підприємство й допомагаю цим добрим людям гарно заробляти, але...

Коли закінчиться свято всі вони підуть до своїх затишних домівок і почнуть вкладати в ліжечка теплих пухнастих спадкоємців, а мене відвезуть у великий порожній дім, з усіма можливими зручностями. Я люблю свою оселю, бо збудували її за найкращим, до деталей узгодженим зі мною, проєктом. Та як же я ненавиджу ту страшну мертву тишу, котру лише інколи необачним кроком порушували охоронці чи вітер, що розносив духмяні пахощі від трояндових кущів!