Розділ 16. Тандем

Доки лейтенант люто шматував сорочку на винуватці, Марина підійшла до Світлани, яку поклали на диван, і перевірила її дихання та пульс.

– Вона що, спить? – запитала Марина в іншого підлеглого, якого не терзав Матвєєв.

– Так, – відповів він.

– Як спить? – здивувався поліцейський.

– Та я саме це і хотів сказати, але хіба тут слово вставиш? – оговтався від прочухана попутник.

– Вона геть несамовитою була, нічого навіть слухати не хотіла, розкричалась. Ось і довелося її приспати, – пояснив напарник.

– Та вони два чоботи – пара! – ображено пробурмотів собі під ніс попутник, вивільнившись із рук поліцейського і сумно перебираючи свій порваний одяг.

Із далекої кімнати вийшла чимось стривожена симпатична молоденька тінь і, дрібочучи ніжками, попрямувала до нас. Я вже з першого погляду міг безпомилково розрізнити, хто переді мною.

– Як добре, що ви вже зібралися, творець хоче поговорити з кожним із вас окремо.

– Як він? – поцікавилася Марина.

– Лікар сказав, що до ранку не доживе, отож...

Дівчина стиснула кулаки так сильно, що аж побіліли кісточки пальців, та все-таки стрималася і не заплакала. Тут не було скорботи за скорою кончиною творця, певніше вона, як і всі творіння Сірого, боялася майбутньої смерті. Якщо у звичайних людей завдяки віковим релігійним віруванням є надія чи на загробне життя, чи на реінкарнацію, то для таких, як вона, смерть вбачається повним зникненням, без продовження і перевтілення.

– Лаврентію, ти повинен зайти першим, – сказала вона, опанувавши себе.

Всі присутні в холі провели поглядом майбутнього наступника, а потім переключилися на Матвєєва, який сів біля сонної Свєти, взяв її за руку і ніжно поцілував долоньку дівчини. Чим не любовна сцена з романтичного фільму?!

– Ти бачив там Сашу? – пошепки запитала мене Марина. Навіть у таку хвилину її практичний розум був далекий від романтики.

– Я чув, що його замкнули у кімнаті страждань.

– Але з ним же все добре? – Марина щиро переживала за знайомого.

– Ти знаєш, що він зрадив вас?

– Це не так!

Невже вона й справді так вважає?

– Он той творець, на ім’я Сергій, підтвердить мої слова, – я поглядом вказав на привезеного нами втікача з ворожого табору.

– Не завжди можна вірити очам і вухам, – наполягала на своєму Марина.

– Але це правда, завдяки Олександру ми перемогли в останній битві, – підтвердив Сергій, почувши своє ім’я.

– Нам довелося принести величезну жертву, щоб ви повірили, що Саша зрадник, – без будь-яких емоцій відповіла Марина. – Він, звісно, прив’язаний до Рити, але вона всього лише подруга та й годі. Саша шалено кохав покійну дружину і заради помсти розіграв цю виставу з любов’ю до тіні.

– Як ви могли так вчинити з дівчиною?! – моє обурення було безмежним.

– Рита добровільно взяла участь в цьому спектаклі. Коли вона дізналася, що ми полюємо на творця, який вбив її оригінал, погодилася допомогти.

– Але що він один може там зробити? – запитав я Марину.

Почувши нашу розмови, Матвєєв відвів погляд від Світлани і уважно слухав відповідь Марини.

– Ти недооцінюєш Сашу. Нехай як творець він слабкий, але має здатність установлювати телепатичний зв’язок із чужими тінями. Лаврентій і тебе такою здатністю наділив.

– Не розумію про що ти?

– Пам’ятаєш свої сни? Ти бачив те, що відбувалося з ілюзорами у створеному світі. Я говорю про загибель батьків дівчинки-переселенки в стратегічній грі «Град». А також твоє видіння битви тіней і фантомів з людьми Корнішина і творіннями підвладних йому творців.

Я кивнув на знак того, що пригадую.

– Коли Саша запропонував план проникнення, він розповів, що вже чинив такі трюки не тільки з тінями в цьому світі, але і з ілюзорами в світах, берегинями яких була Настя, – продовжила Марина. – Саша зовсім недавно розповів про свою здатність створювати, але тільки привидів. Його творіння слабкі і живуть недовго. Тоді Лаврентій і подумав, що непогано було б і йому мати таку здатність. Він помріяв і тієї ж ночі цей дар з’явився в тебе.

– Лаврентій все ще продовжує тебе вдосконалювати?! – із захопленням вигукнув Сергій. – Та ти просто не уявляєш, який ти унікальний! Оскільки він створив копію себе, виходить, що ти...

– Супермен, – не стримав захоплення попутник, уже отямившись від прочуханки.

– Та годі, – зніяковів я під їх захопленими поглядами.

– Він має рацію, – стримано усміхнулась Марина. – Коли ми уявляємо себе в будь-якої ситуації, хочемо бути сильнішими, швидшими, розумнішими і далі за списком. Навіть зараз ти показуєш чудові результати після тренувань, але твій потенціал ще не розкритий до кінця, так що невідомо, що нас чекає.