Розділ 13. Ревнощі

Біля точки входу нас зустрів знайомий командир з кількома бійцями. З одного боку, я радий був його побачити, але з іншого відчував незручність і не міг дивитися в очі тому, хто заради мого порятунку пожертвував єдиним сином.

– Корабель очікує вас, – сказав він, звертаючись тільки до Марини.

– Ми кудись летимо?

– Так, – Марина вказала в небо. – Пройдемо через особливу точку входу – це секретне місце.

Вона пішла до бронемашини, проігнорувавши мою німу вимогу пояснити.

– Чому ти завжди недоговорюєш? – обурився я, вже сидячи в машині.

– А чому ти завжди такий нетерплячий? Ще трохи і все побачиш, і мені не доведеться пояснювати.

– Тобі що, важко зі мною зайвий раз поговорити?

– Не важко, просто не люблю теревенити.

Помалу наша балачка вже перейшла на підвищені тони, і тепер навіть командир і бійці, як не намагалися бути тактовними і не підслуховувати нас, раз у раз поглядали в бік двох розлючених фантомів.

– Якби на моєму місці був Лаврентій, ти б з ним мило щебетала про будь-що, чи не так? А зі мною зайвий раз у справі зась поговорити!

– Так ось чому ти чіпляєшся?! – розсміялася Марина. – Ти мене ревнуєш!

– Я?!

– Так, ти!

– Що за маячня?! Я тебе знаю з горобиний скік, і ми не настільки близькі, щоб перейнятися почуттями. Кохання з першого погляду – не для мене.

Все, що я говорив, було цілковитою правдою, але зі знаком плюс, а не мінус. Зараз я це усвідомив. Я закохався в неї відразу ж, як побачив після пробудження. Марина завжди панувала в моїх думках. Я обманював себе тим, що намагаюся розгадати, хто вона і чому постійно з’являється біля мене, насправді я чекав її візитів, вірив, що і я їй небайдужий. Коли ж у спортзалі ми вперше опинилися так близько, що я відчув тепло її тіла, то до фізичного болю сповнився бажанням бути завжди з нею поруч. Однак зараз між нами стояв творець, і я був безсилий проти такого суперника. Конкурувати з їхнім спільним минулим і багаторічним зв’язком складно.

Марина відвернулася до вікна. Вона сиділа поруч, але думками була далека від мене. Невже вона думає про нього?

До бази ми дісталися без пригод і досить швидко. Я першим вийшов з машини і протягнув їй руку, Марина не відмовилася від допомоги і вклала свою маленьку м’яку долоню в мою. Не втримавшись, я злегка стиснув її пальці і подивився дівчині в очі, вона злякано відвернулася і висмикнула руку, жваво рушивши до невеликого космічного корабля.

Марина впевнено пройшла в кабіну пілотів – схоже, це не перший її космічний політ.

– Стривай, ти що, вмієш керувати цим апаратом? – здивувався я.

– Тут все на автоматиці, так що і мавпа зможе, – знизала плечима вона.

– Але все таки…

– Не хвилюйся, я робила це багато разів і досі жива, як бачиш.

– Але може все-таки знайдемо когось більш професійного? – не здавався я.

– Кого? Забув, що лише фантоми можуть подорожувати світами, а інших таких, як ми, на цій базі немає.

Аргумент був залізний, відтак довелося здатися і цілком довіритися Марині. За якихось півгодини ми успішно подолали тяжіння Пандори і попрямували до розташованої на орбіті станції, оперезаної ореолом і здалеку схожої на сонячний годинник.

– Це те, про що я думаю? – запитав я у Марини.

– Так, це точка входу.

– Але як визначити потрібний час?

– Цей секрет знають тільки посвячені. Ми повинні зістикуватися за сорок хвилин.

– І тоді опинимося в новому світі?

– І так і ні.

– А можна висловитися ясніше? – не приховував я роздратування.

– Ти такий роздратований після зустрічі з творцем, так і шукаєш привід посваритися.

– Не приплітай його сюди. Як добре, хоч тут Лаврентія немає і бути не може.

– Отож, я казала правду, вся справа у творці. Ти розчарований у ньому?

– Так, – змушений був я визнати, – всі говорили, що він ботанік, не здатен себе захистити, а переді мною сидів досить-таки сильний і в фізичному, і в моральному плані хлопець.

– Це ти його таким зробив, – посміхнулася Марина.

– Я?! Стривай, хто кого створив? Чи я чогось не знаю?

– Коли творець побачив тебе, не захотів поступатися і щодня посилено тренувався.

– Закортіло перед тобою похизуватися?

– Він мислить набагато ширше. Якби ти більше дізнався про нього, став би поважати, як багато хто з нас.

– Ти любиш його?