Розділ 3. Сталкерша

– Ось бачите, Лаврентію Ігоровичу, навіть сліду від цієї підозрілої мадами не залишилося, – переможно виголосила консьєржка, акцентуючи на слушності свого спостереження, мовляв, «я ж казала».

– Про кого це вона? Про твою дівчину? – запитала Рита.

– Та боже борони від таких дівчат! Знаєте, скільки до неї чоловіків ходило, і поодинці, і компаніями?! – притиснувши руку до грудей і в театральному переляку витріщивши очі, вигукнула консьєржка.

– Вона що, повія? – Рита здивовано глянула на мене.

– Не знаю, не знаю, та на вигляд ця дівка була як остання блудниця. Вибачте, Лаврентію Ігоровичу, що при дитині таке кажу. Вона ж невідлучно тут вас чекала, щоб своїм хвостом безстидним перед вами покрутити.

– Вона за мною стежила?

– Все ще не вірите? Кажу ж – вона сталкерка.

– Хто? – перепитала Рита.

– Ну, моя внучка так називає ненормальних фанаток, які всюди за кумирами бігають.

– Вибачте, я залишав вам адресу, за якою переїхав?

– Атож, у мене все записано. Я кореспонденцію на вашу нову адресу посилала, а тій з 54-ї квартири не казала, та вона й не питала.

– Ви не пам’ятаєте адреси? – запитав я, ледве стримуючи хвилювання. – Просто хочу переконатися, що правильно його продиктував.

– Я так не згадаю, ходімо, у блокноті подивлюся. А що, якісь проблеми? Лист якийсь не дійшов?

– Просто про всяк випадок.

– Ну добре.

Консьєржка зачинила двері й попрямувала до ліфта, косо поглядаючи на нас із Ритою.

– Ви пробачте, та я хочу вам сказати… – консьєржка помовчала, наче сумніваючись, чи продовжувати, але, підбадьорена моєю увагою, зважилася: – Ви якось змінилися.

– Змінився?

– Еге ж. Стали впевненішим якимсь, навіть молодшим, хоча ви й так молоді, але в вас тепер відчувається сила.

– А раніше я був слабким?

– Ну, як би вам це сказати… Тільки обіцяйте, що не образитесь.

– Та нізащо!

– Ви дуже хороша людина, завжди зі мною віталися, чемний такий, але...

– Але?..

– Моя онука таких називає ботанами. Але таким ви були раніше, а зараз дуже змінилися на краще, – поспішила вона заспокоїти мене.

Рита розсміялася, аж консьєржка знітилася, певно, пошкодувавши, що завела цю розмову.

Хитрістю здобувши власну нову адресу, я з супутницею вирушив туди, де врешті можна буде добре відпочити. Факт, що за мною не ганяються поліцейські, сам по собі усував безліч проблем. До того ж, у власній квартирі я сподівався відновити хоч якісь спогади про минуле. І першим, що довелося згадувати, – код автоматичного замка вхідних дверей. Але як я не старався, в голові гула дзвінка порожнеча.

Помучившись із набором випадкових чисел, я прийняв єдино правильне рішення і викликав фахівця зі служби підтримки. На щастя, і в цьому будинку в мене були добрі стосунки з консьєржем. Він підтвердив мою особу, і майстер відчинив двері.

– Слухай, а ким ти працюєш? І будинок у престижному районі, і квартира не з дешевих, – із захопленням оглядаючи дизайн і меблювання квартири, поцікавилася Рита.

– Нічого не знаю, нічого не пам’ятаю. Нумо разом пошукаємо документи. Вважай, що обшукуватимемо квартиру незнайомця. Знайдеш щось цікаве – клич.

– Із задоволенням, – підморгнула Рита. Насамперед вона дістала з комода фотографії та взялася їх розглядати.

– А ти й справді раніше на ботана був схожий. Але такий, як зараз, ти мені більше подобаєшся.

– Намагатимуся не впасти в твоїх очах.

Я саме увімкнув комп’ютер, та дарма – він виявився з паролем.

– Знайшла! – крикнула Рита із спальні.

Я побіг туди, але вже в дверях, розчарований, зупинився: вона тримала в руках кілька еротичних журналів і глузливо цокала язиком.

– Так ось звідки історія про спокуси полуничкою в Стародавньому Римі!

Раптом почулося, як відчиняються вхідні двері.

– Хто це? – насторожилася Рита.

– А я звідки знаю?

Ми разом вийшли зі спальні і відразу ж потрапили під роздачу.

– Ах ти, гад! – істерично заверещала дівчина з фотографії, яку я знайшов у телефоні Марини.

Вона гамселила мене кулаками в груди, шкрябалася і при цьому намагалася штурхонути Риту за моєю спиною.

– Я так і знала, що твоя пика тут з’явиться! Думаєш, від мене так легко втекти? Та я на тебе цілий рік власного життя витратила, молодість, можна сказати, угробила, а ти мені просто есемескою відписався?! Хто вона? Відповідай!

– Слухай-но, як там тебе, поговорімо спокійно, – я якомога делікатніше схопив її за руки. Стусани від цієї красуні вже геть набридли, до того ж її наманікюрені нігті залишали на моїх руках добрячі подряпини, наче від кігтів розлюченої кішки.