Глава 2. Програміст, привид і багато незрозумілого

Дзвін телефону висмикнув Юлю з чіпких обіймів сну, змушуючи сповзти з ліжка і приступити до його пошуків. Забувши, куди саме вона вчора його закинула, дівчина обшукувала кімнату не менше хвилини, але той, хто дзвонив, був нестерпно настирливий. Зрештою, Юля впоралася з цим практично непосильним завданням і натиснула кнопку прийняття дзвінка.

– Слухаю.

– Я до сонного царства додзвонилася?

– І тобі привіт, Гелло.

– Досить спати, час на подвиги.

– Та с чого раптом? – не зрозуміла Юля.

– Раджу подивитися на годинник і ознайомитися з часом у країні, – єхидно відгукнулася Гелла і дівчина, прислухавшись до поради подруги, очманіло свиснула – будильник показував пів першого дня.

– Оце я сплю.

– Та нічого, я сама тільки нещодавно очі розліпила, вчорашні події і недосип з мене порядно крові відпили, Як прокинулася, очухатися змогла тільки після третьої чашки кави. До речі, – згадала дівчина, – що твоя світлість хотіла від мене на початку першої ночі?

– Що хотіла? – спробувала пригадати Юля і тут у її голові немов повернули замочок. Молячись, щоб все, що сталося, було лише поганим сном, вона оглянула кімнату і, наткнувшись поглядом на Стефана, що сидів у кріслі, приречено опустилася на підлогу. – Кошмар, мені це не наснилося.

– Е-м-м, що, вибач? – не зрозуміла Гелла.

– Боюся, нам з тобою треба поговорити, але розмова не телефонна, – приречено простогнала Юля.

– Тоді я маю чудовий привід для зустрічі, чого я тобі телефоную, власне, – відповіла їй подруга. – Дзвонив Данило, пропонує відвідати відкриття клубу його дядька о шостій годині.

– Так, звучить привабливо, мені зараз розвіятися, хоча не впевнена, що тепер це можливо.

– Та що трапилося?

– Під час зустрічі розповім. Давай з тобою на годинку раніше перетнемося, не хочу, щоб нам заважали.

– Ну гаразд, сядемо десь, каву поп'ємо, – насторожено сказала Гелла, - хоча, правду кажучи, ти мене лякаєш.

– Тоді о п'ятій біля метро, де зазвичай, – сказала Юля і, отримавши згоду, повісила слухавку.

– Це твоя подруга? – спитав Стефан.

– Так, це Гелла, у нас зустріч.

– Оу, завжди було цікаво послухати дівчачі плітки.

– А доведеться слухати хеві метал, – в'їдливо сказала дівчина. – Власне, це їй я вчора намагалася додзвонитися, тож раз ти не зник зі сходом сонця, наша зустріч дуже актуальна.

– І чим вона може мені допомогти?

– А чим я тобі можу допомогти? – запитанням на запитання відповіла Юля. – Вона, принаймні, може мені повірити.

– Не хочу підливати олії у вогонь, але навіть мені здається, що в таке навряд чи хтось повірить.

– Так? І як я в такому разі тобі допомагатиму?

– Ну не знаю, може, медіума якогось знайдемо… – зніяковів юнак.

– Гелла тобі крутіше за всі медіуми буде, – впевнено заявила Юля. – Вона віддана фанатка надприродного, до того ж дуже розумна і цілком зможе придумати щось, що тобі допоможе.

Юля, як завжди, трохи запізнилася. Гелла стояла біля входу метро і флегматичним поглядом споглядала людей, що проходили повз. Побачивши дівчину, вона розпливлась у задоволеній посмішці і помахала рукою.

– Екстравагантна особа, – хмикнув Стефан, придивившись до Юлиної подруги.

– Так, зовнішність у неї яскрава, – усміхнулася та, – Навіть у найзатрапезнішому одязі примудряється виділятися.

– Ти чого це сама з собою розмовляєш, подруго моя? – трохи спантеличено поцікавилася дівчина. – Вирішила дотримуватись принципу «з хорошою людиною завжди цікаво»?

– Як це мило! – іронічно сказав Стефан. – Ми ще навіть не представлені, а вона вже стверджує, що я хороша людина! Я не обману твоїх очікувань, о чарівна діво.

Юля скривилася як від зубного болю, постійні розмови привида не давали їй зосередитися. Дещо впоравшись із роздратуванням, вона схопила подругу під лікоть і тихо сказала:

– Знаєш, якби я розмовляла сама з собою, все було б не так сумно.

– Не зрозуміла.

– Давай у кафешку зайдемо, спробую тобі пояснити.

Дівчата зайшли до найближчого кафе, замовили каву з тістечками і, сівши за найдальший столик біля вікна, стали чекати на замовлення.

– То ти мені таки поясниш, що сталося? – запитала Гелла, дістаючи з рюкзака дві цукерки і простягаючи одну Юлі.

– Боюся, я збожеволіла, Гель, після вчорашнього у мене явно парочки шурупів у мізках пересталодіставати.

– Почни, будь ласка, нормально висловлюватись, – сказала співрозмовниця, спостерігаючи, як офіціантка приносить їхнє замовлення, – мене вже турбувати починає ця твоя загадковість. Дуже на тебе несхоже.

– Вибач, – зніяковіло пробурмотіла Юля, – я просто не впевнена, що ти це нормально сприймеш. Справа ось у чому, вчора вночі, після того, як я повернулася додому, до мене заявився Стефан і попросив допомоги в розшуку тих, хто на нього робив замах.