Глава 1. Бережись автомобіля

Незважаючи на останній місяць весни, погода була огидна, небо затягли хмари, і раз у раз зривався дрібний дощ. День тільки починався, а п'ятниця навіть не намагалася радувати, і настрій Юлі валявся десь біля позначки «нижче плінтусу», тихенько скаржачись на несправедливість життя. Порив холодного вітру вдарив дівчині в обличчя і вона мимоволі скривилася. Прискоривши крок, вона поставила собі за мету якнайшвидше сховатися від непривітної погоди в затишному офісі. У холі величезної будівлі, де вона працювала, як завжди, панувала напівтемрява. Юля, радіючи змозі дістатися кавника, стягнула з себе куртку і попрямувала до величезного в кілька людських зростів дзеркала, де зосереджено розглядала своє відображення її подруга.

Одягнена та була просто: чорні джинси, футболка з веселим малюнком, шкіряна куртка косуха – нічого незвичайного на перший погляд. Але попри все, виглядала Гелла Костянтинівна Костеренко помітно. Виною цьому було, як здавалося Юлі, яскраве руде волосся, яке дівчина любила хитро пов'язувати темно-червоною косинкою, і різнокольорові очі, з якими ніхто не народжувався вже років так шістдесят. Геллу знали, як особистість трохи не від цього світу, але не надто суворе начальство прощало їй деякі чудасії і періодичні прогули, бо свої обов'язки вона виконувала виключно вчасно, та й до того ж могла працювати віддалено. Юля знала свою подругу ще зі шкільних часів і могла б відповісти, чому Гелла була не такою, як усі, але найчастіше на запитання сторонніх лише знизувала плечима і винувато посміхалася у відповідь, мовляв, ну, чорт його знає, може, в дитинстві її в пологовому будинку на підлогу уронили.

Насправді її подруга була якщо не геніальним, то ну дуже талановитим математиком і статистом, але вголос про це зазвичай ніхто не говорив. Якщо не хочеш все життя вколювати на місцями досить небезпечній роботі в Департаменті внутрішніх розслідувань, то краще не поширюватися про свої видатні інтелектуальні здібності. Департамент викорінив майже всю злочинність в країні за рахунок залучення до своїх лав неабияких умів, але подібна робота була заходом виключно примусовим. До того ж, Гелла, на відміну від більшості молоді, яка з дитинства мріяла працювати в цьому шановному місці, палкої любові до Департаменту не відчувала. Зростаючий за останні півроку з незрозумілих причин рівень злочинності в місті тільки зміцнив її ворожість. Але, незважаючи на те, що приховування більш талановитих, порівняно з іншими, людей, каралося кримінальною відповідальністю, деякі батьки не хотіли залишати своїх дітей без можливості вибору життєвого шляху. Тому Гелла скромно відучилася в школі та університеті без особливих відмінностей і влаштувалася на роботу в сервіс-бюро Юлиного дядька, власне, як і сама Юля. Інші співробітники спочатку поглядали на тиху і трохи замкнуту дівчину косо, в основному через тяжкий погляд різнобарвних очей, але потім звикли і перестали звертати на неї увагу. Правду кажучи, коли Юля ще в школі вперше побачила дівчинку, у якої ліве око жовте, а праве зелене, а всі навколо кричали, що вона відьма і нібито навіть демонів закликати вміє, злякалася не на жарт. Але як невдовзі з'ясувалося, Гелла була дуже милою, зі своїми дивностями, звичайно, але тут уже нічого не вдієш. Незважаючи на деякі чудасії, на публіці вона поводилася непомітно і, якби не яскрава зовнішність, цілком можливо, відмінно зіграла б роль якого-небудь привида. Оживала дівчина лише при зустрічі з нечисленними обізнаними друзями, тому решті доводилося лише задовольнятися Юлиними розповідями про те, що насправді вона дуже товариська та весела.

– Гелько, що ти сподіваєшся там знайти, прохід у паралельний всесвіт? – Запитала Юля, підходячи до подруги.

– І тобі привіт, – усміхнулася вона, – та не те щоб.. швидше просто думаю, розчесатися або так зійде.

– Зійде, не парься.

– Втім, це все тлін, я так хочу спати, що можу думати лише про м'яку постіль, з якою так важко було розлучатися.

– Ось ти точно могла б і не прийти, – зауважила Юля, – все одно тебе не лають за це, віддалено попрацювала б, та й погодка ні до біса сьогодні. До речі, що за підвищена сонливість, знову півночі не спала?

– Мене мучило безсоння, а коли, нарешті, заснула, так таке снитися почало, що просто треш. Наче дівчину якусь на багатті спалили.

– Не люблю такі сни, – скривилася Юля, – неприємний осад від них залишається, здається, що раз щось погане наснилося, то і зі мною таке неодмінно станеться.

– Ну, тоді я можу жити в тиші та спокої, – реготнула Гелла, – навряд чи мене хтось захоче спалити на багатті.

– На мою думку, тиша та спокій з твоїм життям абсолютно несумісні. Ти хоч і зображуєш тихоню, але як зустрінешся з Данилом чи Женькою, то все пиши – пропало.

– Ну мені ж треба хоч десь веселитися.

– Мда, залізна логіка, – зітхнула Юля, тягнучи подругу до ліфтів.

– Непохитна. А взагалі, я прокинулася вранці з думкою, що сьогодні обов'язково станеться щось незвичайне.

– Це магнітні бурі, Гелечко. Все дуже просто, це магнітні бурі. Або повний місяць. Або ретроградний Меркурій. Або все разом.

– А ось і неправда ваша, – цілком серйозно відповіла вона, виходячи на потрібному поверсі і прямуючи до офісу. - Повний місяць тільки через тиждень, магнітні бурі закінчилися позавчора, Меркурій теж щє веде себе достатньо пристойно.

– Значить, у тебе ломка, одне закінчилося, а інше ще не почалося.

– Ну не скажи, чуття ще жодного разу мене не підводило.