Розділ 21

Ноа

Я прокинувся від кроків Аріса. Він уже стояв біля дверей, у чорному камзолі, зібраний, як завжди.

— Знову до палацу? — буркнув я, витягнувшись на софі.

— Ага, — коротко відповів він, поправляючи застібки на рукаві. — Слідкуй за маєтком. І, Ноа… не спали його.

Я фиркнув, вилазячи з ковдри.

— Та що ти до того підпалу причепився? Один раз підпалив штори, бо не розрахував магію, і все, наче я серійний палій!

Аріс навіть не повернув голови. Лише зітхнув.

— Ноа, я серйозно. Ти залишаєшся тут.

Оце вже дратувало. 

— Тобто ти йдеш радитися з королем, вирішувати якісь там державні справи, а я, твій фамільяр, найцінніший союзник, маю сидіти вдома й… що? Вишивати рушники?

— Я не збираюся брати тебе в гніздо гадюк, де кожен шукає слабке місце.

Я звівся на ноги й підійшов ближче.

— Тобто я твоє слабке місце?

Його очі на мить блиснули. Аріс замовк. О, чудово, попав у ціль.

— Ти не розумієш, — нарешті вимовив мій маг. — Там політика, інтриги, люди, яким я не довіряю навіть погляд. І я не збираюся наражати тебе на це.

— А може, ти просто боїшся, що я сподобаюся королю більше, ніж ти? — підняв я брову, іронічно посміхаючись.

Аріс насупився так, що зморшка лягла на перенісся.

— Не говори дурниць.

— Це не дурниці, — не відступав я. — Коли ти так категорично щось забороняєш, виникає враження, що ти ревнуєш.

Його губи сіпнулися, наче він хотів щось різке сказати, але стримався. Я ж тільки ще ширше посміхнувся.

— Тоді скажи чесно, Арісе. Чому? Чому я маю сидіти тут, коли ти тягнешся в саму гущу подій? Я твій фамільяр. Ми пов’язані, як не крути. Якщо ти вплутаєшся в якусь халепу, я це відчую. І що тоді?

Маг мовчав. Тільки дивився на мене своїми темними очима, в яких вирувало більше, ніж він будь-коли дозволяв показати.

— Бо так безпечніше, — зрештою сказав він тихо.

Я закотив очі й махнув рукою.

— Безпечніше? Ха! Ти навіть не уявляєш, наскільки небезпечним може стати твій «котик», якщо його надовго лишити без нагляду.

— І саме тому ти залишаєшся вдома, — холодно відрубав Аріс і відчинив двері.

Я скривився. Мені хотілося гримнути дверима йому вслід, але замість цього я просто перекинувся котом і вистрибнув на підвіконня. Мій хвіст обурено сіпався з боку в бік.

***

Аріс

Я стояв серед тронної зали, тримаючи спину прямою, як спис, і вклонявся королю. Слова привітання злітали з вуст автоматично, як і завжди, коли я виконував свої обов’язки Верховного мага.

Король відповів легкою посмішкою, але відразу ж нахилився трохи вперед і поцікавився:

— А чому ви більше не приводите свого фамільяра? Він мені подобається.

У грудях щось неприємно кольнуло. Я проковтнув гостру відповідь, що вже крутилася на язику, й стримано мовив:

— Ноа… не дуже любить політичні справи, Ваша величносте.

Це звучало пристойно, майже переконливо. От тільки я сам відчував, як у мене всередині щось зашипіло від ревнощів.

І саме в цей момент важкі двері зали скрипнули й відчинилися. Не так, як належало, не від руки вартового, а повільно, урочисто, за допомогою магії.

Я повернув голову.

І от картина: мій фамільяр, у всій своїй наглій котячій подобі, впевнено крокує по червоному килиму до самого трону. Білий хвіст піднятий трубою, очі сяють, наче він тут найголовніший.

Я ледь не закипів від люті.

“Ноа! Що ти тут робиш?!” — гаркнув я подумки так, що аж зуби зціпились.

Його відповідь прийшла легка, як муркотіння: “Заскочив у карету, поки ти відвернувся. Ти ж мене не попередив, що в палаці так цікаво”.

Я готовий був зійти з розуму. А Ноа, мовби нічого не сталося, стрибнув угору і вмостився прямо на колінах у короля.

Король розсміявся, погладжуючи нахабного білого кота за вушком.

— Ну дивися ж, який красень! — вигукнув він з посмішкою.

У мене відпала щелепа. Я стояв серед тронної зали, Верховний маг, права рука монарха, з обличчям повним шоку, тоді як мій фамільяр муркотів на колінах самого короля, мовби йому так і належало.