Розділ 18. Кабінет на двадцятому поверсі

Минулий тиждень після балу підприємців промайнув для Айві у водовороті почуттів, які вона сама вже не намагалась до кінця аналізувати, — після тієї тривожної ночі, коли вона мало не зізналась у всьому просто на терасі готелю, стосунки з Грейсоном, здавалось, лише поглибились, наче страх викриття, замість того щоб віддалити їх одне від одного, навпаки, підштовхнув обох триматися ближче.

Вони бачились майже щодня — то вечеря в його розкішному, хоч і по-холостяцьки аскетичному помешканні, то прогулянки набережною під зоряним небом, — і одного вечора, коли між ними вже не лишилось жодних слів, здатних стримати те, що назрівало між ними тижнями, межа між обережною близькістю й справжньою інтимністю розмилась остаточно. Айві того ранку прокинулась у його ліжку, у променях сонця, що пробивалось крізь високі вікна пентхаусу, з тим самим відчуттям, ніби переступила поріг, з якого вже не було вороття, — і, дивлячись на його сплячий профіль поруч, зрозуміла, наскільки глибоко вона вже загрузла в цьому почутті, значно глибше, ніж будь-коли дозволяла собі усвідомити.

Тепер, у вівторок вдень, вона стояла перед входом до хмарочоса, де розташовувався головний офіс компанії Грейсона, тримаючи в руках пакет із його улюбленими сендвічами з делікатесної крамниці, — несподіваний сюрприз, який вона вирішила влаштувати йому серед виснажливого робочого дня.

Секретарка на рецепції, впізнавши її з фотографій, які, найпевніше, вже не раз бачила в новинах, привітно посміхнулась і махнула рукою в бік ліфтів.

— Містер Хейл на двадцятому поверсі, у своєму кабінеті, — сказала вона. — Хоча, здається, зараз у нього нарада з відділом маркетингу.

Айві подякувала й піднялась ліфтом, серце її калатало від приємного передчуття — вона уявляла собі, як здивується Грейсон, побачивши її з несподіваним обідом, як засяють його очі тією теплою усмішкою, яку вона вже так добре знала.

Але коли двері ліфта відчинились на двадцятому поверсі, і вона попрямувала коридором до його кабінету, крізь скляні двері вона побачила сцену, яка миттю змусила її зупинитись на місці, серце обірвалось, а пакет із сендвічами мало не випав із рук.

Грейсон стояв біля свого столу, а поруч із ним, значно ближче, ніж вимагала звичайна ділова дистанція, стояла висока, елегантна жінка років тридцяти, з бездоганною зачіскою та в дорогому діловому костюмі, — його особиста помічниця, Клер, яку Айві бачила раніше лише мигцем на кількох фотографіях у соціальних мережах компанії. Жінка стояла настільки близько до Грейсона, що її рука лежала на його плечі, а голови їхні були нахилені одна до одної над якимись документами, у позі, яка з першого погляду видавалась не просто діловою, а майже інтимною.

Айві стояла заклякла в коридорі, дивлячись крізь скло, відчуваючи, як щось гаряче, болісне піднімається в грудях, — ревнощі, гострі й несподівані, накрили її з такою силою, що вона на мить забула про всю обережність, яку намагалась дотримуватись протягом останніх тижнів.

Вона штовхнула двері кабінету різкіше, ніж планувала, і обидва, Грейсон і Клер, обернулись, здивовані несподіваною появою.

— Айві! — Грейсон миттю відступив від помічниці, на обличчі його промайнув подив, змішаний із чимось схожим на провину, хоча Айві, у своєму збудженому стані, не могла об'єктивно оцінити, наскільки ця провина була реальною. — Я не очікував тебе сьогодні.

— Це очевидно, — сказала Айві, і голос її прозвучав різкіше, ніж вона планувала, кидаючи пакет із сендвічами на найближчий стілець. — Я принесла тобі обід. Здається, невчасно.

Клер, відчувши напругу ситуації, тактовно позадкувала до дверей, збираючи документи в папку.

— Я, мабуть, залишу вас, — сказала вона з ввічливою усмішкою, хоча погляд, кинутий на Айві, здався тій дещо надто уважним, майже оцінюючим. — Містере Хейл, я підготую ці цифри до завтрашньої презентації.

Коли двері за нею зачинились, Грейсон повернувся до Айві з тим самим здивованим виразом обличчя.

— Що сталося? — запитав він. — Ти виглядаєш засмученою.

— Засмученою? — Айві відчула, як контроль над власними емоціями остаточно вислизає з рук. — Я прийшла сюди з несподіваним сюрпризом, а знайшла тебе... — вона зробила паузу, підбираючи слова, — у доволі затишній позі з твоєю помічницею.

Грейсон на мить завмер, а потім, зрозумівши, до чого вона хилить, недовірливо розсміявся, хоча сміх цей швидко згас під її похмурим поглядом.

— Айві, ти серйозно? — запитав він. — Клер показувала мені презентацію на планшеті, вона нахилилась, щоб я міг краще бачити цифри. Це не було нічим, окрім звичайної робочої наради.

— Її рука лежала на твоєму плечі, — заперечила Айві, чуючи, як власний голос звучить дедалі істеричніше, і ненавидячи себе за цю втрату самовладання, але не в змозі зупинитись. — Це не виглядало як звичайна робоча нарада, Грейсоне.

— Це був дружній жест, не більше, — відповів він, і в тоні його вперше за весь час їхніх стосунків з'явилось щось схоже на роздратування. — Клер працює зі мною чотири роки. Ми колеги, друзі, якщо хочеш, але це ніколи не було нічим іншим.

— Звідки мені знати, що ти кажеш правду? — вирвалось у Айві, перш ніж вона встигла зупинити себе, і щойно слова прозвучали, вона зрозуміла, наскільки лицемірно вони пролунали з вуст людини, яка сама вже кілька тижнів жила суцільною брехнею.

Грейсон подивився на неї довго, і в очах його промайнув біль, змішаний з образою.

— Тому що я ще ніколи не давав тобі приводу сумніватись у моїй чесності, — сказав він тихо, але твердо. — На відміну від деяких речей у наших стосунках, які, здається, іноді не сходяться, я завжди був із тобою прямим і відкритим.

Ці слова вдарили Айві значно сильніше, ніж будь-яка образа могла б, — не через їхню жорсткість, а через ту гірку правду, яку вони ненавмисно оголили: він справді був чесним із нею весь цей час, тоді як вона сама будувала кожен день їхніх стосунків на фундаменті ретельно продуманої брехні.

— Пробач, — прошепотіла вона, відчуваючи, як лють поступається місцем сорому. — Я не мала права так реагувати.