Розділ 15. Старий знайомий

Вихідні настали швидше, ніж Айві встигла морально підготуватися, — і суботнього ранку, коли сонце вже яскраво заливало маєток теплим світлом, вона стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті, одягнена цього разу не в позичену розкіш із гардеробної Елеонор, а в просту літню сукню з блідо-жовтого льону, яку сама придбала кілька років тому на розпродажі, — Грейсон запропонував провести день без офіційних вечерь, просто прогулянку набережною й обід у якомусь невимушеному місці.

— Нарешті хоч трохи менше стресу, — зізналась вона Брук, поки та допомагала їй заплести вільну косу через плече. — Не треба вигадувати, у якому маєтку я живу і скільки в мене кімнат.

— Просто насолоджуйся, — порадила Брук, застібаючи останню шпильку. — Не кожен день випадає нагода провести суботу з мільярдером на набережній.

Грейсон заїхав за нею вдень, у простих джинсах і светрі з засуканими рукавами, зовсім не схожий на того бездоганно вбраного бізнесмена з прийому в готелі Азур, — і коли вони йшли вздовж набережної, тримаючись за руки, повз кіоски з морозивом і сувенірами, Айві відчувала, як уперше за весь цей час напруга вигаданої брехні трохи послаблюється, поступаючись місцем звичайній, простій радості спільної прогулянки.

— Знаєш, — сказав Грейсон, зупиняючись біля кіоску з морозивом, — це перший вихідний за кілька місяців, коли я не перевіряю пошту щохвилини.

— Це через мене чи через морозиво? — пожартувала Айві, дивлячись, як продавець накладає їй кульку м'ятного морозива в ріжок.

— Однозначно через морозиво, — усміхнувся він, і Айві розсміялась, штовхаючи його ліктем.

Вони йшли далі набережною, розмовляючи про дрібниці, зупиняючись біля вуличних музикантів, що грали джазові мелодії для перехожих, і Айві, попри все, дозволила собі просто насолоджуватись цим моментом — сонцем, морським вітром, теплом руки Грейсона в її долоні.

Обідати вони зайшли до невеликого ресторану з видом на гавань, де рибальські човни погойдувались біля причалу, а офіціанти рухались між столиками з тим невимушеним, курортним спокоєм, який був притаманний усьому узбережжю Флориди. Вони саме сіли за столик, коли до них підійшов високий чоловік у дорогому поло, з тим самим типом впевненої постави, яка видавала успішного ділка, — і на обличчі його з'явилась широка усмішка впізнавання.

— Грейсоне Хейл, чорт забирай! — вигукнув він, простягаючи руку. — Скільки років, скільки зим!

Грейсон підвівся, потискаючи простягнуту руку з ввічливою, хоча дещо стриманою усмішкою.

— Тревісе. Не очікував тебе тут зустріти.

— Я тепер живу неподалік, — відповів чоловік на ім'я Тревіс, і погляд його ковзнув до Айві з відвертою, майже нахабною цікавістю, яка миттю змусила її внутрішньо напружитись. — А це що за прекрасна компанія? Невже нарешті знайшлась жінка, здатна приборкати найзатребуванішого холостяка Палм-Бею?

— Це Айві, — коротко представив Грейсон, і Айві помітила, як щось у його поставі ледь помітно змінилось, стало напруженішим, настороженішим.

— Дуже приємно, Айві, — сказав Тревіс, беручи її руку для потиску й затримуючи трохи довше, ніж вимагала звичайна чемність, з тим самим оцінюючим поглядом, який ковзав по ній з голови до ніг. — Мушу сказати, Грейсоне, у тебе завжди був бездоганний смак.

— Тревісе, — сказав Грейсон, і в голосі його з'явилась нотка, якої Айві раніше не чула, — ми саме збирались обідати наодинці.

— Звісно, звісно, — швидко відповів той, хоча усмішка на його обличчі анітрохи не зменшилась. — Просто не міг пройти повз, не привітавшись зі старим приятелем по гольф-клубу. — Він знову перевів погляд на Айві, з тим самим фамільярним інтересом. — Айві, якщо цей похмурий бізнесмен коли-небудь набридне тобі своїми нескінченними нарадами, знай, що я завжди радий скласти компанію значно приємнішу.

Айві, збентежена такою відвертою фліртівливою заявою просто перед Грейсоном, змусила себе усміхнутись ввічливо, хоча внутрішньо відчула гострий дискомфорт від того, наскільки безцеремонно цей чоловік поводився.

— Дуже мило з вашого боку, — відповіла вона стримано, — але, гадаю, я цілком задоволена компанією, яку маю зараз.

Тревіс розсміявся, ніби її відповідь була дотепним жартом, а не ввічливою відмовою, і поплескав Грейсона по плечу.

— Тримай її міцно, друже, — сказав він, підморгуючи. — Такі жінки на дорозі не валяються.

Коли він нарешті відійшов до свого столика в іншому кінці ресторану, Грейсон сів назад, і Айві помітила, як щелепи його були напружено стиснуті, а погляд, кинутий услід Тревісу, був далеким від дружнього.

— Пробач за це, — сказав він коротко. — Тревіс завжди був... надто впевненим у собі стосовно жінок, які йому не належать.

— Усе гаразд, — заспокоїла його Айві, хоча помітила, що напруга в поставі Грейсона нікуди не зникла навіть після цих слів.

Решта обіду минула в дещо іншій атмосфері — Грейсон, хоч і намагався підтримувати звичну легкість розмови, час від часу кидав погляди в бік столика Тревіса, а коли той, проходячи повз їхній столик дорогою до виходу, ще раз підморгнув Айві з тим самим нахабним виразом, рука Грейсона під столом мимоволі стиснулась у кулак.

— Ти сьогодні дуже мовчазний, — зауважила Айві, коли вони вийшли з ресторану й попрямували назад до машини.

— Просто думаю, — відповів він ухильно, хоча в голосі його прозвучало щось, що видавало значно глибше занепокоєння, ніж просте роздратування від нахабної поведінки старого знайомого.

Вони сіли в машину мовчки, і коли Грейсон завів двигун, замість того щоб одразу рушити, він на мить завмер, дивлячись прямо перед собою, руки його стискали кермо міцніше, ніж потрібно було.

— Мене це бісить, — сказав він раптом, і в голосі його прозвучала неприхована злість. — Те, як він на тебе дивився. Те, як усі такі, як він, завжди думають, що можуть просто... заявити права на будь-яку жінку, яка їм сподобається, ніби це якийсь товар на аукціоні.

Айві, здивована такою відвертою, майже різкою реакцією, повернулась до нього, вивчаючи вираз його обличчя.