Розділ 9. Перший танець

Танцювальний майданчик виявився меншим, ніж здавалося на перший погляд із протилежного кінця зали, — паркетна підлога, відполірована до дзеркального блиску, у якій відбивалось світло кришталевих люстр, а навколо неї вже кружляло кілька пар, рухаючись у ритмі повільної, елегантної мелодії, яку виводив оркестр.

Грейсон поклав руку їй на талію так само впевнено, як і раніше, коли рятував ситуацію перед фотографом, — але цього разу дотик здався Айві іншим, менш терміновим, більш... особистим, ніж вимагала звичайна необхідність підтримувати вигадану легенду.

— Ви добре танцюєте, — зауважив він, коли вони зробили перші кілька кроків у ритмі музики, і Айві, вдячна долі за роки, проведені на суботніх танцях у притулку, куди інколи запрошували волонтерів навчати дітей бодай базовим крокам, відповіла з легкою, задоволеною усмішкою.

— Маю деякий досвід, — ухильно відповіла вона, вирішивши не заглиблюватись у деталі того, звідки саме походив цей досвід.

— Це помітно. — Він закрутив її в легкому повороті, і Айві, здивована власною впевненістю в цьому русі, розсміялась від несподіваного задоволення. — Хоча дозвольте зізнатись, я досі трохи спантеличений усією цією ситуацією. Ми навіть не встигли обмінятись прізвищами як слід, а вже танцюємо, як пара, що зустрічається місяцями.

— Це ви влаштували таку швидку зміну статусу, містере Хейл, — зауважила Айві, дивлячись на нього знизу вгору з награною суворістю. — Я лише випадково облила вас шампанським.

— Справедливо, — погодився він, усміхаючись тією самою кривою усмішкою, яка, як Айві вже встигла помітити, з'являлась на його обличчі щоразу, коли він почувався трохи заскоченим зненацька, але не проти цього. — Хоча маю визнати, це найцікавіший вечір, який у мене був за довгий час. Зазвичай ці заходи такі передбачувані, що я міг би переказати весь сценарій наперед: привітання, світська бесіда про акції та нерухомість, обов'язковий тост від організаторів, і додому раніше півночі, щоб устигнути на ранкову нараду.

— А сьогодні? — запитала Айві, зацікавлена тим, як легко він говорив про нудьгу свого звичного життя, попри статки й становище, які, здавалося, мали б робити кожен його день сповненим захопливих можливостей.

— А сьогодні, — сказав він, дивлячись на неї з тим виразом, який змусив щось тепле стиснутись у грудях Айві, — хтось облив мене шампанським, а потім навколішках намагався це виправити, зовсім не переймаючись тим, наскільки абсурдно це виглядає з боку. Це, — він на мить замовк, ніби добираючи правильні слова, — освіжає.

Айві відчула, як щоки її теплішають, і опустила погляд, намагаючись приховати збентеження, яке викликали ці слова.

— Радий, що моя незграбність хоч комусь принесла користь, — пробурмотіла вона, і Грейсон розсміявся знову, тим щирим, глибоким сміхом, який, здається, привертав увагу кількох пар поруч.

Вони танцювали ще одну мелодію, потім іще, розмовляючи про дрібниці — про музику, яку грав оркестр, про архітектуру готелю, про літню спеку, яка того року видалась особливо нестерпною. Айві помітила, що Грейсон уникав звичних світських тем — акцій, нерухомості, імен спільних знайомих, — можливо, тому, що й сам відчував полегшення від можливості просто поговорити про щось не пов'язане з роботою чи статусом.

— А чим ви займаєтесь, Айві? — запитав він нарешті, коли музика на мить стихла, і вони відійшли до краю танцювального майданчика, де офіціант одразу запропонував їм свіжі келихи шампанського, обережно оминаючи тему попереднього інциденту.

Айві на мить завмерла, відчуваючи, як паніка знову підступає до горла. Це було саме те питання, якого вона боялась найбільше цілий вечір, — питання, відповідь на яке могла зруйнувати все, ледь розпочавшись.

— Я... — почала вона, гарячково підшукуючи бодай якусь правдоподібну відповідь, яка не викривала б правди, але й не звучала б надто фальшиво. — Здебільшого займаюсь домашніми справами. Управляю власністю. Це забирає значно більше часу, ніж можна собі уявити.

Це була не зовсім брехня, подумала вона подумки, з тим самим внутрішнім виправданням, яке вже почало формуватись у неї щодо всієї цієї ситуації, — вона справді щодня "управляла" домашніми справами маєтку Вітфілдів, хоча зовсім не в тому сенсі, який, найпевніше, зрозумів Грейсон.

— Розумію, — кивнув він, і, на щастя, здавалось, не запідозрив нічого дивного в цій ухильній відповіді. — Управління власністю справді може бути виснажливим. Особливо якщо йдеться про щось таке велике, як... — він зробив паузу, і Айві затамувала подих, — як маєток біля узбережжя. У таких випадках завжди виникає безліч дрібних, непередбачуваних проблем.

— Саме так, — швидко погодилась Айві, відчуваючи полегшення від того, що він сам, здається, домалював у своїй уяві картину, яка збігалась із її обережною відповіддю.

Вони продовжили розмову ще деякий час, і Айві, попри початкове напруження, поступово почала відчувати, як їй справді подобається товариство цього чоловіка, — не через його статки чи становище, а через ту невимушену, щиру манеру розмови, яка зовсім не пасувала до образу пихатого мільйонера, який вона підсвідомо очікувала зустріти серед гостей цього прийому.

Годинник на стіні готелю показував уже пів на десяту, коли Айві раптом усвідомила, наскільки довго вона тут перебуває, — і думка про Маркуса, що чекав неподалік у машині, про решту "родини" в маєтку, яка, найпевніше, з нетерпінням очікувала на її повернення й розповідь про вечір, змусила її трохи протверезіти від того п'янкого задоволення, яке охопило її за останню годину.

— Мені, мабуть, час іти, — сказала вона, ретельно добираючи слова, аби це прозвучало природно, а не як панічна втеча. — Уже пізно, а завтра... — вона на мить завагалась, згадуючи, яку саме вигадану причину варто використати, — завтра в мене важлива зустріч зранку.

Грейсон, здавалось, трохи розчарувався цією новиною, хоча й приховав це за звичною чемністю.

— Шкода, — сказав він щиро. — Я сподівався, що вечір триватиме довше. — Він на мить завагався, ніби зважуючи щось подумки, а потім додав: — Можу я хоча б провести вас до машини?