Розділ 18 (4)

***

Він не промовив жодного слова з того моменту, як розплющив очі. Вирішив, мабуть, що я знехтувала його пропозицією, хоча мені було дуже важко не піддатися спокусі і не полетіти з ним на край світу. Я не могла зробити інакше, не могла скористатися чарами квітів, хоча досі не можу зрозуміти, чому вони так по-різному на нас вплинули.

Лабораторія більше нагадувала комірку аптекаря, заповнену колбами, пляшками з порошками та вимірювальними механізмами.

Бронна Артет відвернулася до стелажу з настоями і щось шукала. Ми сиділи на одній лавці. Відвернувшись, я дивилася у вікно. Здригнулася, коли він обережно взяв мою долоню, здивовано спостерігаючи, як Кіттерон обережно поцілував мою руку. І одними губами прошепотів: "Все добре". Відразу з душі впав камінь — отже, зрозумів.

— Ось, тримайте, адептко Гейл, — професор видала мені прозоре скло, на вигляд нічим не примітне. Я покрутила його у руках, не розуміючи, що з ним робити.

— Подуйте на нього. Це своєрідний аналізатор, щоб я знала, що мені з вами робити.

Я обережно піднесла скло до губ і подула. Від мого дихання на прозорій поверхні розповзся крижаний візерунок рожевого кольору. У здивуванні я дивилася на це диво.

— Навіщо все це? — запитала я.

Бронна Артет обережно взялася за край скла і віднесла його до стелажу. Почувся шум дзвінкого посуду, після чого професор простягла мені склянку з рідиною, схожою на звичайну воду.

— Пийте, адептко. Це ваша протиотрута.

— Якийсь магічний настій, якого не видно неозброєним поглядом?

— Ні. Звичайна вода… кип'ячена.

Трохи шокована, я дивилася на склянку, розуміючи, що мене нахабно обдурили. І що ніякого антидоту не було зовсім. Мабуть, Бронна Артет прочитала це на моєму обличчі.

— Візерунок, який показало скло, каже, що у вас легке отруєння. Досить незначне. Я думаю, ви й самі помітили, що не відбулося жодних істотних змін у поведінці.

Погоджуючись із її словами, я випила воду залпом.

Потім вона передала скло Кіттерону, і той подув на нього. Візерунок на склі мав два кольори: рожевий і темно-фіолетовий. Викладач стиснула губи в тонку лінію, роздумуючи над палітрою кольорів.

Знову повернулася до своїх колб. Трохи погримівши, простягла Кіттерону флакончик, прикрашений золотим розписом і перев'язаний червоною стрічкою, він нагадував мені гарний футляр для помади.

— А чому не вода? — запитав гарпій.

— Тому що у вас зовсім інший випадок. У вас накладення двох приворотів. Один старий і досить сильний. Бачите цю фіолетову канву на малюнку? Це він. Такий жодна вода не зніме. А рожевий — це той пилок, яким ви надихалися сьогодні. У вас є два варіанти: ви можете нічого не робити, і токсична дія едорфісу зникне через час сама собою. Як у адептки Гейл — вимиється водою. Це буде досить болісно, жити з двома приворотами, але гадаю, через пару днів все повернеться на своє місце, і у вас залишиться лише одна прихильність. Або можете взяти цей флакон і раз і назавжди позбавитися двох приворотів разом. Вирішувати вам.

Кіттерон узяв флакон і уважно подивився на нього, обмірковуючи слова викладача.

— Я не впевнений, що це допоможе, — сказав Кіттерон.

— Вирішувати вам, — професорка все ж таки вклала йому протиотруту в руки, — але я наполягаю, щоб ви взяли її. Це моя подяка за те, що прийшли мені на допомогу.

Мої надії на визволення Кіттерона розбилися про його впертість. Попрощавшись, я підвелася з місця і попрямувала до виходу. Взявшись за ручку, я згадала питання, яке хотіла поставити:

— Професоре, чому я не відчула дії едорфіуса? Адже ми з Кіттероном були у рівних умовах.

Бронна Артет непомітно посміхнулася куточками губ і д обавила:

— Не можна двічі закохатись у того, кого вже любиш.

І, розуміючи, що її слова чує Кіттерон, я, почервонів до кінчиків волосся, поспішила зникнути з поля зору гарпія. Майже бігцем вискочила надвір і полетіла до свого братства. Зайшовши до кімнати, закопалась у ковдру, накрившись з головою. Через те, що гарпій відштохнув мене, все виверталося всередині, хотілося опинитися там, де нікого немає.

Але натомість двері відчинилися, і шумно, сперечаючись, увійшли члени моєї кварти.

— …Магіки — найтрусливіші створення всіх світів, — казала Мадді.

Обурений скрегіт зубів Кая був чутний навіть через щільну ковдру.

— Знаєш що…

— Атіко, ти вже повернулася, — перебила його Рінка.

Розуміючи, що по-доброму вони від мене не відстануть, я зібрала емоції в кулак і з максимально байдужим виразом обличчя вибралася зі свого кокона.

— Повернулася.

— І як? Наш план спрацював? — спитала нефемка.

— Який план? — запитала голосом серійного маніяка, розуміючи, що недолугі подруги стали винуватцями моїх тортур.

Рінка перелякано округлила очі і зробила кілька кроків тому. Але чоловічка цього не помітила і продовжувала говорити.