Розділ 18 (2)

— Стійте! Якщо рослина нас з'їла, що робити? — спитала Вініжка, явно стривожена попередженням викладача.

— Просто намагайтеся, щоби вас не з'їли.

Викладач підійшла до скляної стіни піраміди без дверей і щось прошепотіла. Відображення навпроти Бронни Артет почало рухатися і змінюватися, нагадуючи танець різнокольорових візерунків, немов в калюжу потрапляють кілька крапель бензину. А потім стіна зовсім розчинилася. Наслідуючи професора та її птахів, ми ввійшли всередину. Від насиченого киснем повітря закружляла голова. Потрібно було кілька хвилин, щоб звикнути. Як і зіру, щоб адаптуватися до яскравих кольорів. Екскурсовод йшла тонкою стежкою, вимощеною перловою бруківкою, та підганяла студентів.

Першим експонатом виявилася двометрова м'ясоїдна квітка, що нагадувала мухоловку з лісів Амазонки. Бронна Артет розповідала про харчування, фотосинтез і про місце існування. Вона настільки була закохана у свої рослини, що не помічала, що, крім неї, більше нікому не цікава її розповідь.

Крім рослин тут стояли скляні акваріуми, в яких плавали рибо-квіти, клітки з гібридами дрібних ссавців та рослин. Мою увагу привернула красивий акваріум із закритою кришкою. На його дні лежали квіти, схожі на бутон чайної троянди розміром із порційну тарілку, над ними блищала хмара з маленьких частинок.

— Це едорфіус, — сказав Макс, — квітка кохання. Його пилок входи до складу багатьох приворотних зіль. Не раджу до нього торкатися, бо раптом закохаєшся в першого зустрічного. — Я відступила на кілька кроків тому. Згадався Кіттерон і його приворот. — Особливо він токсичний, коли цвіте. Його спеціально закривають кришкою, від сильного пориву вітру квіти відриваються від стебла і відлітають, як пушинки на вітрі, заражаючи чарами кохання всіх навколо. Ці бутони вже дозріли і готові закохувати.

— Як це сумно, коли твоє кохання не справжнє...

— Коли нерозділене — набагато гірше, — сказав Макс.

Він підійшов до акваріума і кілька разів стукнув його по стіні, через що на рослині захиталася і піднявся чарівний пилок.

— Я не радила б вам цього робити, адепте, — слова викладача змусив нас стрепенутися. — Навіть через скло ця рослина залишається токсичною.

Макс підняв руки вгору, як захоплений на місці злочину злодюжка, і звабливо усміхнувся:

— Я тільки дивився.

Екскурсія тривала, а я думала про слова однокласника. Мені б не хотілося руйнувати наші дружні стосунки. Сподіваюся, до цього не дійде.

Біля величезного дерева, схожого на різнокольоровий риф, до мене підійшли Рінка та Мадді.

— У нас для тебе сюрприз, — хитро промовила Мадді.

— Тихо ти… — Рінка злодійкувато оглядалася на всі боки.

Відійшовши від основної групи, ми зупинилися за кущем, чиє листя градієнтом перетікало з ніжно-рожевого у вугільно-чорний колір. Рінка залізла в кишеню, і на її долоні опинився невеликий синій із чорними прожилками камінь. Я незрозуміло вставила на нього.

— Що це?

— Цей артефакт дарує здатність до польоту.

— Але навіщо він мені… — не встигнувши домовити, я зрозуміла, яку дурість вони зробили. — Ви у своєму розумі? Як ви тільки до цього додумалися? Для чого ви його взяли?

— Це не я! Ідея була її, — переклала провину на чоловічка Рінка.

— Навіщо викрадати у Вінежки цей талісман? Поверніть негайно!

— Ми маємо план…

— Ні! Я не хочу чути ваші плани, — я закрила вуха долонями і повернулася до основної групи адептів.

Обернувшись, побачила, як Рінка з розмаху закинула камінь углиб ботанічного саду. Камінь тепер неможливо знайти. Притримуючи однією рукою горщик із Васіміліусом, другою долонею чоловічка зобразив «клас». Її задоволене обличчя не віщувало нічого доброго.

З побоюванням я поглядала на жіночу половину соквартівців під час екскурсії. Ми перейшли від м'ясоїдних рослин до магічних плющ Нефеми, коли хтось із адептів промовив:

— Дивіться, це ж едорфіус під стелею!

На величезній висоті ширяли красиві квіти. Відразу прозорий купол накрив усіх студентів, відгороджуючи від впливу пилку.

— Що це за свавілля. Максимусе, це ви зробили?

Погляди звернулися до магіка.

— Ні. Я був весь час із вами. Акваріум з квітами знаходиться в іншому кінці саду. Той, хто це зробив, не міг би повернутися до групи непоміченим. Лиходія треба шукати за межами захисного бар’єра.

Максим зняв із себе підозри.

— Але тоді хто цей лиходій? Тут же є всі адепти.

Худорлява рука з'явилася над головами. Усі розступилися, і я побачила винне обличчя Мадді.

— Адептко Коммере, це ви зробили?

— Загалом це він зробив, — вона показала порожній горщик, з якого втік Вася.

Я з прищуром подивилася на Мадді, показуючи, що не вірю у випадковість події. Під захисним куполом почався занепокоєння. Адепти явно не хотіли його залишати, адже, якщо потрапити під вплив пилку, закохатися можна було в будь-кого. Але сидіти тут вічно ми не змогли б.