Розділ 17

Розділ 17

Розлучатися з витворами Мадді зовсім не хотілося. Вони вже не викликали страху. Вжик підвозив нас до братства. Поки їхали, мене не відпускало почуття, що Мадді недомовляє. Наче ми відкрили тільки першу частину таємниці сім'ї мільйонерів Коммер. Ми з Рінкою пообіцяли, що зберігатимемо її секрет, поки вона не зізнається батькові. Але з єдиною умовою, що Кай має знати. Скріпивши серце чоловічка погодилася.

Цієї хвилини і мене турбувала провина. Адже я також не була відвертою зі своєю квартою. Рінка знала про історію з Орденом лише частково, а Кай та Мадді навіть не підозрювали, що твориться навколо мене. Попереду в нас одна дорога, і, мабуть, я розповім їм, щойно знайдемо Казкарку.

Вжик зупинився біля братства і, як тільки ми його облишили, помчав назад у шахту.

Не варто було й казати, що, тільки-но ми зайшли в кімнату, єдиним бажанням, яке в нас залишилося, було впасти в ліжка і заснути. Кай стійко чатував зілля всю ніч, і лише вранці його змінила Рінка. Ближче до обіду життя нашої кварти повернулося до нормального русла.

Я вперше за час навчання пропустила заняття — причина була неповажна, але дуже важлива: ми приступали до фінального етапу пошуків. Але мене переслідували муки совісті.

Рідина в казвні майже випарувалася, залишивши на дні в'язку масу, що погано пахла.

— Який жах! Я цього не чіпатиму, — Мадді гидливо відвернулася.

— Тобі до цієї рідини торкатися не варто. Невідомо, що ти знайдеш під дією магії, – пояснила я.

— Знаючи Мадді… — вклинився в розмову Кай — …неприємності і без магії гарно знаходить. А із зіллям — це гримуча суміш.

Дівчина зробила невдоволену гримасу, коли Кай зняв котел зі свого місця і відтягнув його убік. Потім акуратно прибрав драконову кістку. Втомлений вогник зрадів, що його місія добігла кінця, і із задоволенням зник. На підлозі від чаклунства залишилася лише пентаграма. На столі лежали необхідні речі: лук, стріли та мотузка.

Я прив'язала один кінець мотузки до ніжки столу, а другий до стріли.

— Мені просто треба вистрілити із лука? — всоте перепитувала Рінку, насилу уявляючи, що станеться далі.

— Мокни вістря в зілля і постріли так, щоб стріла пройшла над пентаграмою. Не забудь: головне — ти маєш думати про книгу, яку хочеш знайти. Якщо не виконаєш ці умови, все піде нанівець. Це одноразовий обряд. Наступного разу доведеться все готувати заново.

  Від усвідомлення відповідальності, що на мені лежить, стало страшно. Я виконала все, як сказала фарві: зілля, лук, думки про книгу. Серце завмерло, коли я натягнула тугу тятиву і відпустила стрілу. Вона летіла прямо над пентаграмою, але, увійшовши до зони намальованого кола, розірвала простір: утворився прохід. Мотузку швидко затягувало в нього за стрілою, поки вона нарешті не зупинилася.

— Ось це так! — сказала Мадді, підходячи ближче до порталу, що утворився.

— Раджу одразу розпочати пошуки. Портал довго не простоїть, — сказала Рінка.

— Якщо він захлопнеться з нами всередині, я завжди можу створити новий. — На кінчиках пальців чоловічки заблищали іскри.

— Не варто, — тактовно відмовилася Рінка.

— Тільки не твої портали, — Кай рвонув уперед, бажаючи впоратися швидко, не вдаючись до здібностей чоловічка.

Стримуючи посмішки, ми пішли за ним.

Місце, де ми опинилися, було дуже дивним. Але з точністю можна було сказати, що ми потрапили на якусь частину Нефеми, що далеко за межами Квадрату світів. Крізь легкий туман від нас висіли дивні вогники. Їх важко було розглянути. Земля була втоптана, не було жодної рослинності.

— Мені тут не подобається, — сказав Кай.

У мене були такі самі почуття.

— Не відходити від мотузки, — запропонувала я.

Ми пішли вздовж канату, що лежав на землі, і який повинен був привести до книги. Краєм ока я бачила, як вогники, що світяться, гасли і з'являлися в іншому місці. Чим далі ми йшли від порталу, тим більше зростала їхня активність. Раптом один із них з'явився прямо перед моїм обличчям.

— Не рухайтесь, — пошепки сказала соквартівцям, що йшли ззаду.

Перед моїми очима висіла голова сушеної мавпи, в яку було встромлено пір'я, в роті та очах горіли вогники — подібні джерела світла нас оточували всюди. Це чудовисько помітила не одна я, друзі розглядали їх через мою спину.

Я відійшла вбік, але сушена мавпа знову перегородила мені шлях. До неї підтяглися ще вогники.

— Може, вони нічого не зроблять? — сказала Мадді.

— Ризикни. Іди перша, — підштовхував чоловічку магік.

— А може, ти, як чоловік, підеш першим?

— Тихо ви! — Мавпа голова висіла без руху, не завдаючи шкоди. І я вирішила ризикнути. — Тікаємо! — крикнула іншим і щодуху помчала до кінця мотузки, оббігаючи таємничих спостерігачів. Напрочуд, нічого не сталося.

Ми мчали на всіх парах і чим далі бігли, тим більше їх ставало. Нам уже важко було від них ухилятися, але раптово вони зникли.

Схопившись за бік, відновлюючи подих, я запитала: