Розділ 4 (2)

Немов застиглі, величезні люди досягали висоти десятиповерхівки, деякі сиділи навколо в позі лотоса, піднявши руки до неба. Найдрібніші деталі: складки одягу, зморшки на руках та обличчях, нігтьові улоговинки — все від найменшої волосинки до пропорцій та положення тіл робило статуї неймовірно схожими на живих людей. Як і гігантського, схожого на крилатого змія, дракона! Він сплюнув своїм довгим тілом ченців, що сидять, заповнивши простір між ними, який став стінами священного храму. Його злий погляд застерігав, а відкрита в злісному скелі щелепа служила входом у святиню.

— Такі храми величезна рідкість. Майже всі були зруйновані під час війни.

Обережно ступаючи між кам'яними іклами, ми ввійшли всередину. Здавалося, ченці стежили за нами, їх погляд відчувався фізично — мурашками по тілу, наче слід пильної уваги до нас. Від цього ставало не по собі. Я озиралася на всі боки: стіни розписані невідомими письменами, слабко освітленими через відкрите склепіння. Промені падали лише у центр, концентруючись пучком світла у центрі — у круглому фонтані.

— Яка вода чиста!.. Дивно, — здивувалася я, наче фонтану зі стоячою водою. За довгий час його стінки мали затягтись тіною, а вода перетворитися на болото.

— Буває,— байдуже знизала плечима Рінка.

Ми попрямували в інший кінець храму, де кінчик хвоста дракона зігнутий аркою, відкривав вихід. Кам'яна доріжка повела нас далі до лісу.

Не пройшовши ста кроків, попереду ми побачили незнайомий силует.

— Вибачте, не підкажете, як пройти в академію кварт?! — гукнула я незнайомцю, який стрімко наближався.

— Не думаю, що він підкаже дорогу, — Рінка позадкувала до храму.

— Чому?

— Поглянь на нього! Він схожий на одного з…  ордену.

— На кого?

Поки ми говорили, на обрії з'явилося ще троє. Безформний чорний одяг приховував їхню приналежність до якихось рас. На голові щільні каптури, а нижню частину обличчя приховують тканинні маски. Яскравими спалахами в повітрі вибухали магічні портали, через які з'являлися нові члени ордену.

Ми рвонули назад у храм. Серце впало в п'яти, коли прямо перед моїм носом величезне дерево перетворилося на крижану брилу. Обернувшись, я обомліла — ватажок цього натовпу заряджав лук і натягував тятиву, а наконечник покривався неприродним синім інеєм. Розсікаючи повітря, стріла мчала в нас, залишаючи за собою блакитний слід.

З силою штовхнула Рінку убік, рятуючи від поранення.

Ми забігли всередину, і фарві підштовхнула мене до фонтану:

— Біжи до води і волай до свого роду!

— Що? — не зрозуміла я.

— Зачерпни долонями воду та проси про допомогу. Швидше!

— Але я не маю нікого!

— Це не важливо! Біжи, я їх затримаю.

Стріла промайнула біля мого вуха, обдаючи холодом шкіру. Рінка тримала оборону біля входу до храму. Я бачила, як вона стиснула кулаки і з силою вдарила ними об землю. Потужна вібрація затрясла підлогу, але членам ордену дісталося більше: з ґрунту виривалися гострі кам'яні піки. Вони з'являлися прямо з-під ніг, підкидаючи їх у небо і завдаючи сильних ран. Після такої демонстрації сили нападники присмиріли і стали обережніше пробиратися до храму

— Чого застигла?! Я їх довго не втримаю.

І справді, крізь новонароджені скелі вже прослизали ті, кого піки не зачепили. Тут же в Рінку полетіли крижані стріли. Лише дивом їй удалося відскочити в глиб святилища.

Я підійшла до чаші в центрі і опустила руку в холодну воду, подивилася на фарві:

— Що тепер?

— Проси про допомогу.

— А чому це ти не зробиш?

— Мої не встигнуть. Проси, давай вони вже близько!

— На мій поклик нема кому прийти.

— Роби, що тобі кажуть! — нетерпляче закричала на мене дівчина.

Перші четверо вже забігли до храму. Рінка з усією силою вдарила по статуї, і та почала валитися, кидаючи кам'яні шматки на стрільців. Дівчина підскочила до мене. Я, мов паралізована, стежила за тим, що відбувається, не знаючи, що робити.

— Атіко, — вона вмочила мої долоні у воду, — повторюй: закликаю про допомогу до всього свого роду…

— Закликаю про допомогу до всього свого… — повторила я за нею.

Лиходії пробивали завалений обвалом статуї прохід, друга їхня група з'явилася в пащі дракона і натягла тятиви своїх луків. Ми пригнулися, ховаючись за фонтан від стріл.

Тінь поповзла по підлозі храму. За нею з'явилася друга... третя. У храмі потемніло, наче небо накрили густим покривалом.

— Що відбувається? — я не відводила погляду від підлоги.

— Подивися нагору.

Варто було підняти очі, як від захоплення по тілу прослизали мурашки. Сотні крил закрили склепіння храму, позбавляючи його світла. Гарпії кружляли, мов орли, що прийшли на допомогу своїм пташенятам. Чорні четвірки перестали ломитися всередину.

— Всі гарпії, які почули твій клич, прийшли на допомогу, — пояснила Рінка.