Знайомство

Чоловік з бородою, якого Еля уже встигла прозвати Гендальфом, повернувся і попрямував до живої огорожі з дикої шипшини, кущів глоду та ще якихось трав, назви яких дівчинка не знала, торкнувся долонею і...вмить жива зелена стіна розгладилася, а на місті дотику з’явилися і почали рости, доки не стали розміром із ворота, двері. Дідусь зайшов перший, за ним чудернацька жіночка, а потім старший хлопець. Дівчинка із дивним блакитнуватим волоссям повернулася до Елі і зробила запрошуючий рух, кивнувши головою у напрямку дверей , а такі схожі хлопчаки і надалі мовчки спостерігали за дівчиною. Вона ще хвилинку постояла, і, зрозумівши, що мовчанка затягується, зітхнула та рушила у напрямку дверей. За нею пішла блакитноволоска, а слідом і протилежні близнюки.
 Як тільки Еліна опинилася у дверному проході, відчула незрозумілу печію по всьому тілу. Вона ніби приросла ногами до підлоги. Всередині її душу огорнуло теплом, яке повільно підбиралося до серця. Еля силкувалася зробити наступний крок, але тіло її не слухалося. В обличчя повіяло гарячим повітрям. Секунда - і все припинилося. Занесена для наступного кроку нога опустилася, даючи змогу рухатися. Дівчинка із здивуванням оглянулася на своїх супутників, котрі, здавалося, нічого незвичного не бачили і мовчки за нею пройшли до приміщення.
 Ой, що це було за місце! Еліна опинилася у розкішній зеленій залі. Із переплетеної вітами стелі спускались в’юнкі пагони якихось синіх. фіолетових, рожевих, оранжевих квітів, схожих на кручених паничів, тільки значно більших за розміром. По центру стояв великий дерев’яний стіл, навколо нього міцні, теж дерев’яні, лави. Збоку знаходився ще один стіл, а поряд були розміщені якісь дивні, схожі на велетенські розкриті соняхи, крісла. Долівка була вимощена тим же темним каменем, що і майданчик. Але тут він був теплим. Зрозуміло, що через кросівки Еля не могла цього відчути, але чомусь була упевнена у правильності своєї думки. Біля стіни, що знаходиласяз правого боку від входу, стояв цілком сучасний диван, а зі стелі звисало декілька гамаків.
 Дівчинка закінчила огляд кімнати і перевела погляд на людей, що привели її сюди і зараз, розсівшись навколо столу, про щось тихо розмовляли. Жінка звела на Еліну погляд своїх великих, незрозумілого кольору очей. Вона помітила,що Еля уже оглянула приміщення і заговорила:
 - Проходь, Еліно, сідай біля нас і задавай питання. Я розумію, що ти здивована, а може, і налякана. Кожен так відчував би себе на твоєму місці. Тому, не соромся. Підходь.
 Сивобородий чоловік кивнув, погоджуючись зі словами жінки. Еля зважилася і рушила в центр кімнати до столу, дорогою перехопивши погляд дорослішого хлопця, повний іронічного усміху і якоїсь зверхності. Мабуть, саме цей погляд дівчинку і підбадьорив, бо розізлив. Що дає право якомусь хлопчиську так на неї дивитися, адже це вони її сюди затягли(Еля уже перестала сумніватися у реальності всього, що відбувалося), вона ще й слова не встигла вимовити, а він уже бачите, зверхність відчуває!
 Еліна присіла на лавку біля блакитноволосої дівчинки, обвела всіх присутніх рішучим поглядом - і питання посипались:
 - Хто ви?
 - Чому я тут?
 - Як мене сюди затягло? Ви крадете дітей? Чорні хірурги?
 - Стоп, стоп, стоп, - сказала, весело засміявшись, жінка, виставляючи поперед себе долоні, ніби зупиняючи Елінин словесний потік, - зараз усе пояснимо. Дозволь, відрекомендую тобі всіх, хто зібрався. Ми всі - останні носії енергії української землі, поєднані магією стихій та природи. Я - Болеслава, моя душа тісно пов’язана із природою рідного краю, в мені сила і міць нашої землі, я остання із свого роду берегинь світлої слави. Наш край слабшає, а разом із ним і я. Війна з’їдає всю енергію. 
 Ось це, - Болеслава показала на чоловіка,- Володимир Святославович, у ньому вся мудрість нашого народу. Завдяки своїй, такій незвичній для нас енергії, він є хранителем таємниць і знань, які зібрались ще з часів виникнення нашої землі. Володимир Святославович пам’ятає все, що колись відбувалось на території нашої держави. Діти його роду вже народжуються із цим знанням. І, на превеликий жаль, він теж останній у своєму роду. Син Володимира Святославовича загинув у нинішній війні, намагаючись донести сокровенні знання до командування. Його убив зрадник. До цього теплий і трохи сумний погляд жінки враз став холодним, мов лід, і гострішим від загартованої сталі. За столом запанувала тиша. Еліна перевела погляд на чоловіка і швидко відвернулася. Стільки горя було у його очах, в кутиках губ, зморшках на чолі. Те, що вона побачила у погляді старого чоловіка, вразило дівчинку до глибини душі, в ній почали закипати гнів і якась палюча жага дії. Елі в ці секунди згадалося біле, перекошене обличчя тітки Оксани, коли тій сповістили про гибель чоловіка, мамині безкровні, стягнуті у пряму нитку губи під час перегляду виступу Президента, татові стиснуті кулаки
 Болеслава продовжила знайомити з іншими присутніми. Вона з неприхованою ніжністю поглянула на дівчину, яка мала блідо-блакитне волосся, сірі очі і невеличкий кирпатий носик. Виявляється, звати дівчинку Ланою. Вона у групі найменша. Їй лише 11. Енергія землі перепорталила її сюди лише 5 днів тому. Може тому Лана так привітно поставилася до Елі, бо й сама була новенькою і чудово розуміла, що зараз відчувала дівчинка. Лану переповнювала ще самій їй невідома сила води та повітря. А з таким відтінком волосся, вона, виявляється, уже народилася.
 Еліна уважно вслухалася у плавну мову Болеслави, намагалася зрозуміти і запам’ятати все, що їй розповідали. Поки що багато із сказаного залишалося для дівчинки незрозумілим. Зокрема,про яку магію ішла мова, бо ж Еля добре знала, що у її раціональному світі головна магія - це інноваційні технології.
 А поки дівчинка вкладала у голову вже почуте, жінка почала знайомити її з тими схожими хлопчаками. Виявляється, звати їх Ярослав та Євген. Вони рідні брати - двійнята. Дуже схожі, але,як наголосила із усмішкою Слава (а саме так Еля вирішила для себе іменувати жінку)повні протилежності за характером, вподобаннями і деякими зовнішніми рисами. У братах зосереджена вся сила віри і оптимізму народу, його гумор і свідомість. Ще раз окинувши братів лагідним поглядом Слава повернулася до чорнявого "їжака", який із такою зверхністю на початку розмови поглянув на Еліну. Після того погляду він, здавалося, взагалі не дивився на дівчину.
 - Тимур за своїм духовним складом - воїн. В ньому сила найкращих захисників України. Починаючи від кочових племен і закінчуючи представниками сьогодення, йому підвласна магія зцілення. 
 Еля недовірливо глянула на хлопця, той ковзнув по ній оцінюючим поглядом і знову відвернувся.
 - Ось тепер ти вже знаєш головну необхідну інформацію про нас усіх. Що тобі ще цікаво?
 Еля засовалася на лавці. 
 - Чому я тут?
 - Ну це ж зрозуміло, - поблажливо усміхнувя Тимур,- ти Факел.
 - Значення свого імені я і без тебе знаю, - стенула плечима Еліна, - тому чекаю докладних зрозумілих пояснень. 
 Хлопець підняв одну брову, напевно, виражаючи цим свій скептичний погляд на слова Елі. Лана, слухаючи цю коротку перепалку, пирснула в кулачок, а потім почала пояснювати:- Я сама тут ще недавно, але із того, що встигла почути та прочитати, зрозуміла, що за легендою наша Батьківщина у найтяжчі для неї часи може призвати Хранителів. Це люди, котрі з покоління у покоління наслідують від предків певні знання, які генно закодовані саме у їхній крові. Людина так все життя може прожити і не знати, що вона є Хранителем. А потім ці здібності передадуться наступному обраному в її роду. В кожній сім’ї цей дар передається або лише по жіночій лінії, або ж по чоловічій. Ми з тобою наслідуємо по жіночій, а до моменту нашого народження ці здібності мали наші мами, а до того їх мами і так далі. Так само і наші хлопці. У їхніх родах наслідують чоловіки. Це поки що зрозуміло?
 Еля кивнула у знак згоди, говорити вона наразі не могла, її душило хвилювання.
 - За весь час свого існування Батьківщина може призивати Хранителів лише двічі, - продовжила пояснювати Лана. - Це дар від Бога найзаможнішій у світі землі. Творець розумів, що на багатство завжди буде жадібність та продажність, тому таким чином захистив обдаровану їм землю.
 За столом запанувала тиша. Еліна намагалася переварити почуте, а інші думали про щось своє. 
 - І це означає?- не закінчила запитання дівчина.
 - Так, ви всі, і ти в тому числі - Хранителі, - закінчив за неї Володимир Святославович.- А ми з Болеславою - Наставники.
 - Але ж у мене немає магії. І знань якихось надзвичайних нема, - заперечила Еля.
 - О ні, ти помиляєшся, дівчинко, - усміхнувся у бороду чоловік, - всього цього у тебе вдосталь, інакше б ти просто не перепорталилась сюди. Та й ініціацію ти пройшла. Вхід тебе пропустив, а це можливо лише для Хранителів. У тобі дрімає велика сила. Ти берегиня вогню. Але на сьогодні досить інформації. Тобі потрібно призвичаїтися і відчути свою силу, стихію. Тому, зараз поїмо, а потім - відпочивай. Я думаю, що Лана із хлопцями тобі все тут покажуть. А на Тимура не звертай уваги, то він трішки ображений, що магія вогню передалась не йому. Звикне.
 По цих словах ВолодимирСвятославович крутнув перстень на руці і о, чудо, на столі почали з’являтися наїдки. На будь-який смак.
 - А як же батьки, бабуся, вони ж хвилюються, що я зникла?!- схаменулася Еля.
 - Вони вже знають, що тебе прикликано. Звичайно, боятися менше не будуть за тебе, але все ж хоча б щось. Вони всі знають, що повернешся ти лише тоді, коли обов’язки Хранителя будуть виконані.-пояснила Слава.
 Еліна більше питань не задавала, треба було ще добре обміркувати ситуацію, що склалася і подумати про все, що почула.
 Їли у тиші. Інколи Ярослав із Євгеном починали розповідати щось смішне, але такі розмови швидко уривалися. Еля не переставала дивуватися тому, скільки смачних страв було на столі, а ще більше з того, що апетит, як не дивно, у неї був. Після трапези всі почали потроху розходитися. Лана зачекала, поки Еліна доїсть, узяла її за руку та повела за собою. Спочатку пішли у ту зону кімнати, де стояв диван та висіли гамаки.
 - Ось тут ми проводимо час разом. Читаємо, обговорюємо,шукаємо пояснення. Тут дуже велика бібліотека. Вона проявиться, якщо ти торкнешся долонею синього каменя на стіні, що найближча до гамаків. Ходімо тепер далі.
 Блакитноволоска повела Елюдалі, мимо дивана. Спершу дівчинці здалося, що там лише стіна, а потім Еліна побачила, що збоку є невеличкі двері. Туди вони і ввійшли. Пройшли коротким проходом і опинилися перед наступними дверима. До них Лана приклала ліву долоню, і ті відчинилися. Дівчата увійшли до просторої світлої кімнати. Еля ніяк не могла зрозуміти, звідки ж у ній стільки світла, якщо немає вікон. Але вирішила поки що не запитувати у нової знайомої. Надія на те, що зможе сама здогадатися, все ж була. Еліна побачила у кімнаті два великих ліжка під балдахінами. До того, вона думала, що такі лишились лише у музеях. Кожне ліжко стояло біля протилежної стіни. У центрі кімнати стояв круглий дерев’яний стіл і два крісла, знову ж таки у формі квітки соняха.
 А біля одного із ліжок Еля побачила свій рюкзак і змінні кросівки. Дівчинка підійшла і плюхнулась на ліжко. Втома огорнула все тіло.
 - Ходімо, покажу, де ванна кімната і ляжемо відпочивати. А завтра буде новий день, тож і наговоримось, - запропонувала Лана.-Ти ще чудово тримаєшся. Я, коли мене перепорталило, взагалі плакала довго, а потім ледве дісталась до ліжка і заснула. Відчуття своєї сили прийде до тебе тут само, коли її нічого не стримуватиме, не хвилюйся.
 Еля була сердечно вдячна сусідці по кімнаті за пояснення і підтримку. І розуміння того, що у неї буде тут хоча б один друг.