Розділ №38. Двоє дітей

Сонячне світло ледь проникало через важкі штори палати. Я сиділа на краю ліжка, погойдуючи ногою, і чекала поки Лоріан отримає документи на виписку. Минув уже майже тиждень з того часу, як я застрягла з ним в цьому місці, але звикнути до нього так і не вдалося. Здавалося, що я знаходилась не на лікуванні, а підпрацьовувала медсестрою для нього та лякалкою для інших пацієнтів. Коли вони дізнавалися, що тут некромантки ставлять крапельниці, то різко оживали й лікувалися з подвійним ентузіазмом. Вже пізніше я зрозуміла, що медсестри просто лякали їх, нібито через кілька днів вони мінятимуться пацієнтами та до них прийду я та прямий шлях на той світ. Чи треба казати, що роботи в лікарі трохи поменшало, а хворі відразу  стали краще себе почувати та менше скаржитись на несмачну їжу?

Двері палати ледь скрипнули, впускаючи втомленого Джері. Він виглядав так, ніби не спав кілька ночей, але нахабні очі ані краплі не змінились — такі ж веселі, на смішливі й теплі. Замість привітання, перевертень щасливо впав на ліжко, розкинув руки та ноги у різні боки й полегшено простогнав. Схоже його пантерячий хвіст не звик настільки багато працювати й тепер повинен був наздоганяти з подвійною швидкістю все те, що впустив на початку справи про "Крижану королеву".

— Що там наш герой? Все ще вибиває собі довідку про здоров'я? — запитав він, з хрускотом розмиваючи пальці. — Їй богу, якби не знав, що на ньому все заживає як на собаці, подумав би, що містер Хай вирішив не пускати цього психованого до здорових і врівноважених людей.

— Це ти то врівноважений? — розсміялась, коли він став натякати на себе й стирати з сорочки їдкого рожевого кольору невидимі пилинки. — Не сміши мою розтріпану шевелюру!

— А то що, випаде? — награно схопився він за серце та здивовано перевів погляд на фіолетову гульку.  — Не переживай, Фіалко, я любитиму тебе із без неї.

— Який же ти...!

— Вірний друг, — перебив він. — Я знаю. Ти завжди мене обожнювала!

Джері нахилив голову на бік та подивився на стелю. Нахмурений лоб нарешті розгладився, а добрі очі заплющились. Щось всередині мене перестало нервувати і я спробувала теж взяти з нього приклад та розслабитись.

— Я хотів з тобою про дещо поговорити, — почав він із далекого. — Справа "Крижаної королеви" офіційно закрита, але є декілька нюансів які мені потрібно проговорити з тобою.

— Щось не так? — напружилась, намагаючись прорахувати де б і що могло вилізти боком. Документи наче були в нормі, висновки всі зробила.

— З цим все добре. Біда скоріше в... Семі, — ніяково вичавив він із себе. — Усе, що ми наразі маємо проти нього —  це звинувачення в організації злочинницької діяльності, які базуються на твоїх свідченнях. Жодного прямого доказу, що саме він отруїв Велса, не збереглося. Він не засвітився на жодній з камер. Жодного відбитка. Жодного магічного сліду. Навіть жодної квитанції. Розумієш? Жодного точного доказу  причетності, який би  можна було представити в суді.

— Тобто, ми не можемо його притягнути до відповідальності за вбивство? — запитала я тихо, не відкриваючи очей.

— Саме так, — підтвердив Джері. — Його ніхто не бачив безпосередньо на місці злочину. А якщо і бачили, то не так, щоб це можна було довести. Усе, що ми можемо йому пред'явити  — це звинувачення в організації злочинної групи. Хоча по цьому теж море питань і жодних папірців.

— Хочеш сказати, що його відпустять...? — нарешті до мене дійшло те, що він намагався до мене донести.

— Це вже вирішувати не нам, — розвів він руками. — Справу по Сему передали в інший відділ, бо ви з Лорі вибули зі гри. Та й через те, що ти його донька, твої свідчення не будуть враховані з об'єктивних причин.

— А що тепер? — запитала я,  не розуміючи як бути далі.

— Тепер усе залежить від суду, — сказав Джері, зітхнувши. — Єдине, що можемо очікувати — це рік ув'язнення, і то, якщо все піде добре. Найімовірніше, йому дадуть умовне ув'язнення.

Я відчула, як у мені підіймається гнів, змішаний із дивним полегшенням та образою. Семюель був винен у смерті Велса, хто б і що мені не казав. Я знала це точно, бо на свої очі бачила як його дух розвіявся. І мені було байдуже, що той був і сам вбивцею. Як казав Рейн — злочин може мати причину, але причина не може бути виправданням для злочину.

Тільки от не дивлячись на розуміння цього, я все одно відчувала дивне полегшення за те, що Сему не доведеться прожити залишок свого життя через мене у в'язниці. Саджати за ґрати свого батька — не те, чого нас вчили в академії.  І не те, до чого взагалі можна бути готовим колись.

— Не переймайся за нього занадто сильно, — спробував мене заспокоїти Джері. — Він не повернеться до служби, Фіалко. Його ім'я вже викреслено для роботи у правоохоронних службах і я впевнений, що він про це знає. Краще подумай про себе зараз. Тобі потрібно відпочити та перестати брати на себе відповідальність за чужі дії.

— Лоріан нажалівся? — співчутливо посміхнулася.

— Ні, твій коханець. Хоча тепер, я думаю, в нього з'явився інший коханець. Ну й бог з ним! Ці любовні трикутники твоїх тарганів у голові не потраплять.

— А їдкий гумор потравить? — поставила риторичне питання.

— Ще і як! От прийде до тебе наступний маніяк з ножем, а ти йому в лоба: «А знаєте, поганий з вас вбивця! Не вмієте ви насолоджуватися процесом! От я в молодості, замість ножа ложечкою чайною виколупувала людям мозок. А ви з ножем не можете вправитись!».

— Це ти мене приписуєш до місцевих вбивць?

— Який з тебе вбивця, Фіалко?! Заспокойся! Чи це ти так само впевнилася у своїх здібностях після Лоріана, що тепер думаєш ніби в тебе рука підніметься забрати чиєсь життя? — буркотів перевертень. — Ні, Фіалко. Єдине, на що ти здатна — весь мозок виїсти мені, коли...

Джері вже збирався продовжити перелік моїх вмінь, але в цей момент двері палати знову відчинилися, і до кімнати увійшов Лоріан. Він тримав у руках тонку папку з документами. На зарослому обличчі виднілася щаслива посмішка й чоловік нібито й не бачивши Джері, кинувся мене обіймати.