Розділ №37. Спокусливий полонений

Холодні стіни місцевої лікарні нагадували мені про засніжений ліс. Яскраве світло боляче виїдало очі, від чого хотілося заплющити їх та більше ніколи не відкривати. Але я стримувалась, щоб запам'ятати дорогу до палати Лоріана, аби потім знайти до неї шлях самостійно якщо треба буде. Тіло все ще залишалося занімілим,  важким, і кожен рух здавався цілим подвигом.  Старе пошарпане ліжко на коліщатках мірно скрипіло, поки над моєю дурною головою  миготіло лікарняне освітлення. Айрон, штовхаючи візок, примовляв щось собі під ніс. Я намагалася зосередитися на його словах, але відчуття виснаження затягувало мене у напівсон.

— Готова побачити свого контуженого? — Айрон нервово підморгнув, перед тим як завезти мене в перші ж двері в кінці блоку.

Я ледь підняла голову, відчуваючи, як моє серце трохи прискорюється від передчуття. Останнє, що я пам'ятала, це його непритомне тіло на холодній підлозі студії Велса. Але тепер, коли ми обоє були більш менш живими й знаходились на відстані кількох метрів, я відчувала лише дивне відчуття якогось полегшення, провини та тривоги.

Айрон обережно відчинив двері й  завіз мене в палату. Там, на ліжку, спав прикований Лоріан. Його голова була щільно перемотана бинтами, а на лиці виднілися добрячі синяки.

— Ось тобі твоє недобите чудо, насолоджуйся,  — прошепотів Айрон, паркуючи мене поруч з ним. — Насолоджуйся гарним видом, а я піду хоч поїм щось. А то ви мене до виразки шлунку доведете скоро.

Двері тихо зачинились і я помітила, як Лоріан повільно розплющив очі й ніби не вірячи побаченому, потягнувся до мене. В останній момент руку стримав міцний шкіряний наручник, і я не втрималась й ледь чутно розсміялась. Абсурдність ситуації добивала. Нас мало не вбили, а я дивилась на випнуті вени на руках Лоріана і не могла відвести погляд. Хто б міг подумати, що наші стосунки дійдуть до таких специфічних "експериментів" ще й в такому місці. Якщо якийсь нещасний сплутає палати та побачить нас в такому амплуа, то подумає, що ми невдало провели ніч. Або ж навпаки, занадто вдало.

— Маєш спокусливий вигляд, — іронічно прошепотіла я, здіймаючись із нагрітого місця та сідаючи поруч з ним на ліжко.

— Не в такій ситуації я мріяв почути це від тебе, — посміхнувся Лоріан, обережно повертаючи голову в мій бік. Його погляд був м’яким, сповненим турботи, але в голосі звучали знайомі на смішливі ноти. — Чогось здавалося, що це буде в більш романтичній атмосфері.

— Куди ж ще романтичніше, — засміялася я, відчуваючи як голова різко загуділа. Емоції стихли і я прибрала з обличчя Лоріана невеличке пасмо волосся.

— Не хочеш мене звільнити, щоб я показав тобі, що таке справжня "романтика" ? — він спробував спокусливо прикусити губу, але виходило погано. Я все одно бачила, як він морщився від болю.

— Айрон забрав ключі з собою, — сумно повідомила я. — Думаю, нам доведеться залишитися в такому стані ще на якийсь час.

— Як же я шкодую, що не контузив його ще при нашій першій зустрічі, — Лоріан похитав головою, але в його голосі не було злості, лише легкий відтінок смутку. — Домашня копія Джері. Такий же нахабний, сам в себе на розумі та добиває характером.

— В кожної адекватної спокійної людини, має бути свій пришиблений друг, який би робив його життя трохи божевільнішим, — розвела ніяково руками, а потім провела кінчиками пальців по спітнілій шкірі.

Мої губи повільно опустилися поверх його щоки, залишаючи м'які поцілунки на голій шкірі. Я торкалася його раз за разом, щоб хоч якось компенсувати все те, що він через мене пережив. Рейн пробував хоч якось відповідати на дотики, але наручники робили свою справу й не давали йому навіть обійняти мене. Зрештою, серце настільки почало битись, що я відсторонилися й дала собі кілька хвилин віддихатись.

— Тобі потрібно залишитися тут на лікування, — мовила, щоб якось згладити неприємну тишу.  — Я сама колотиму тобі ліки, якщо треба буде. Тільки, будь ласка, більше нікуди не тікай звідси.

— Колоти мені ліки? — Лоріан злегка підняв брови, здивовано дивлячись на мене. — Ти впевнена, що я це переживу?

— Якщо не переживеш, я тебе воскрешу, — усміхнулася, опускаючи долоню на голий торс. — Некромантка з мене значно краща за медсестру.

— Ані краплі не сумнівався, — сказав він захриплим голосом. — Але ти зобов'язана мене звільнити. Якщо продовжиш наді мною так знущатися й далі, я буду тобі мститися.

— Одужай спочатку, — тихіше промовила. — А потім вже погрожуй. В тебе ще купа роботи.

— Ніякої роботи, — заперечив хворий, хитаючи головою. — Ти ціла, Сем у в'язниці, Алієн вигоріла, а я не поспішаю взагалі виходити з лікарняного. То ж всі справи закриватиме Джері. А я, як на те вже пішло, взагалі на лікарняному разом з тобою. Мені тепер немає зовсім куди поспішати.

— Хочеш сказати, що влаштував собі відпустку? — нервово буркнула, — Наступного разу знайди якийсь кращий спосіб, добре?

— Обов'язково. Попрошу маніяків записуватись в чергу на певне число, щоб ми з тобою у відпустки йшли не посеред весни, а літом чи зимою. А то щось наші вбивці аж ніяк не потурбувалися, що нам з тобою не зручно зараз відпочивати.

— Лоріане...

— Ти перша почала, — буркнув слідчий, зручніше лягаючи на ліжку. — Я взагалі тут полонений. Твій Айрон підступно закував мене в антимагічні наруччі, щоб я через голу шкіру не повбиває нікого.

— Я люблю тебе, Лоріане, — випалила швидше, ніж встигла усвідомити сказане. Чоловік перевів на мене занепокоєний погляд та прикусив свої губи.

— Я тебе теж люблю, Есміно. І любитиму ще більше, якщо ти нахилишся до мене назад та обіймеш, а не будеш намагатися зрозуміти всіх покидьків у цьому світі, — чоловік впіймав мій винуватий погляд і буркнув, — Я не відкрив у собі зачатки менталіста. В тебе на лобі все написано. Професійна деформація.

— Думаєш це неправильно...? — тихіше запитала і вмостилася на його м'яке плече, міцніше притискаючись до боку.

— Думаю, що це правильно, але я не хочу, щоб тобі було боляче, — Рейн дотягнувся губами до мого лоба і поцілував. — Ти маєш зрозуміти, що навіть якщо всі ці люди були заручниками обставин, це не скасовує того, що зі всіх можливих варіантів вони обрали саме вбивство. Розумієш?