Розділ №31. Неочікувана буря

Голова нестерпно гуділа від надокучливого болю. Тверда поверхня під ногами повертала до реальності, не даючи повністю потонути в думках. Я спускалася сходами на перший поверх, намагаючись відірватися від того хаосу, що відбувався в моєму житті. Лист від Семюеля, нові факти про його минуле з моєю мамою — усе це тиснуло на свідомість, мов важкий камінь, не даючи хоч якось відпочити. Мені потрібні були міцні обійми та ще міцніша кава. Щось, що б не мало підступу за собою та не викликало б нудоти.

Крики відбивалися від стін та доносились аж до сходинок. Голоси міс Салі та Алієн віддавалися луною та псували настрій ще більше. Підслуховувати чужі розмови мені аж ніяк не хотілося, але вони настільки гучно розмовляли, що в якийсь момент я просто притулилася до стіни, аби мене не було видно, та вирішила перечекати місцеву “бурю”. 

— Ти зовсім здуріла?! — мало не кричала дівчина…мого батька? Від усвідомлення, що ця скажена фурія може виявитись з часом моєю мачухою стало нудити. — Як Сем міг когось вбити?! У вас що, взагалі дах поїхав на старості років?!

— Алієн, люба, я розумію, що в це важко повірити. Але… Сема зараз розшукують. Він зник, тому ми ніяк не можемо йому допомогти. Тут його точно немає, — міс Салі говорила тихо, намагаючись не підливати олії у вогонь, але її слова, безперечно, мали інший ефект. — Спробуй пошукати його десь в іншому місці. Ми не знаємо де він. Я б і сама хотіла б з  ним поговорити…

— Який пришиблений взагалі вирішив, що це він вбивця?! — різко перебила її Алієн, голос якої мало не гарчав від обурення. Я відчувала, як її емоції наростають, мов хвиля перед штормом. — З чого ви це взяли?! Де докази?! 

—  Есміна викликала дух вбитого,  — промовила вона, не надто впевнено, але цього було достатньо, щоб розпочати справжній вибух. — Вона…

— Есміна! — злобно вигукнула Алієн, перебиваючи міс Салі. Її голос став майже зловісним. —  Відтоді, як вона прийшла у відділок, тут усе перетворилося на божевільний дім! Через це скажене дівчисько все життя летить шкереберть! Ненавиджу її! 

Крик пронісся луною по коридору, вдаряючись об стіни. Я відчула, як хвиля чужої люті майже фізично пронеслась по моїй шкірі. Алієн, ніби відчуваючи мою присутність, почала звинувачувати мене у всіх негараздах. Вона згадувала і Лоріана, і розмови Семюеля, і навіть Джері, котрий якось у сварці з нею ставав на мою сторону. Мені хотілося вийти вперед і відповісти їй, але я з останніх сил стрималася, щоб не розпочати безпідставну бійню на рівному місці. А вона точно почалася б, бо від Алієн  аж тремтіло повітря. Мені вартувало титанічної витримки, щоб не висловити їй все, що я про неї та про її претензії думала. 

— Дарма ти так…Сем намагався захистити її,  — ляпнула міс Салі, намагаючись виправдати мене в її очах, але стало лише гірше. Чотири слова подіяли на неї ніби команда “фас”. 

— Що?! — голос Алієн різко обірвався, але від тиші нічого не змінилося. Я відчула, як атмосфера в холі змінилася — повітря стало важким, густим, ніби магія почала розривати його на шматки. — Він через це фіолетове непорозуміння вбив когось..? І винен в цьому він, а не вона…?!

Я не бачила виразу обличчя Алієн, але відчувала, як її магія розповзалася холом. Міс Салі зробила крок назад та втиснулась спиною у стіну, зрозумівши свою помилку.

— Алієн, заспокойся, — почала вона, піднявши руки, ніби намагаючись втихомирити некромантку. — Я не це мала на увазі...

Але було пізно. Тонкі магічні  іскри зашаруділи повітрям, і простір навколо почав вібрувати.. Алієн змахнула рукою, і потужна магічна хвиля пройшлася через весь хол, розтрощуючи на шматки стільці, фоторамки, дошку об'яв та мій улюблений кавовий апарат.  Раптово запахло горілою електронікою, і лампочки, які освітлювали хол одночасно полопались від напруги. 

— Ненавиджу! — прошепотіла вона тихо, але в цих словах було більше сили, ніж у всіх її магічних ударах. 

Алієн миттєво розвернулася і рвонула до дверей. Відчинивши їх магічним поштовхом, вона вибігла на вулицю, залишивши після себе розтрощений вщент хол, шоковану міс Салі та тягуче відчуття провини. Я могла б її зупинити прямо в цю мить. Могла дати їй відсіч, бо зрештою це було державне майно і вриватися у відділок для розгрому ніхто не мав права. Але дурне усвідомлення, що тоді одним холом не обійшлося б змушувало лише мовчки кусати губи від безсилої злості.  Міс Нея повільно повернулася в мій бік і ніяково спробувала посміхнутися, побачивши моє зблідле лице. Брехати в неї виходило погано. Посмішка повільно сповзла з обличчя та вона виснажено потерла скроні, падаючи на дивом вцілілий стілець.

— Схоже, кава нам сьогодні не світить, — сказала вона, поглядаючи на знищений кавовий автомат, — як і спокій…

— Схоже на те, — тихо повторила я, з сумом оглядаючи залишки знищеного обладнання. — А я вже розмріялась запити кавою своє горе… От що значить “не щастить”...

Міс Салі ледь посміхнулася, але її очі залишалися серйозними. Вона піднялася зі свого місця, обережно підбираючи залишки своєї улюбленої чашки з підлоги. Гострі уламки лежали купкою на її долонях. Вона потримала їх ще кілька хвилин, поставила урну на місце та викинула залишки. 

— Дай їй трохи часу, — промовила міс Салі, піднімаючи голову і поглядаючи на мене з турботою. — Останні новини для всіх нас стали досить…неочікуваними. Це важко усвідомити отак відразу, не те що прийняти. Спробуй її теж зрозуміти. 

— Якби я її не розуміла, було б не так противно від себе ж… — ані краплі не збрехала. — Зрештою, вона має рацію. Все це почалось через мене і я навіть уявлення не маю, як тепер довести до ладу все так, аби…

— Ти не зможеш виправдати його, дівчинко, — перебила мене міс Нея, ставлячи на стіл вузлуваті пальці. —  Він зробив те, що зробив. І тепер ти маєш зробити те, що роблять слідчі. Як би важко це не було. 

— Але ж ви й самі казали, що він для вас залишився хорошою людиною, — зауважила, нервово кусаючи губи.