Розділ №20. Дурне закінчення дурного дня

Простора кімната навіювала ледь помітне відчуття самотності. Я сиділа на ліжку, замащувала побиті коліна маззю, аби швидше загоїлися, й чекала Лоріана. Він саме відійшов у магазин за ліками, й залишив мене одну. Не те щоб я боялась його квартири, але нові місця у мене завжди викликали відчуження. Навіть попри те, що Рейн навмисно купив мені ще кілька днів тому домашні капці, кілька носків, теплу кофтину і ще одну ковдру, аби я почувала себе як у дома. Було видно, що він постарався, але щось все одно заважало мені. 

Двері у квартиру тихо відчинилися і я побачила, як Рейн виснажено роззувається на порозі та скидає з себе верхній одяг. Його щоки ледь помітно розчервонілися від холоду, під бровами застигла складка від втоми, але побачивши як я висунула носа в прохід, він моментально посвітлішав і посміхнувся. 

— Я скучив, — почувся тихий голос. Його не було хвилин п'ятнадцять, а сказав так, ніби не бачились кілька днів. — Не уявляєш, який я щасливий, що ти тепер житимеш зі мною. 

— Назад мене Айрон все одно вже не прийме, — ніяково розвела руками. — Треба буде завтра забрати собі кілька кофтинок та штанів на роботу.  

— Чому так мало? — спитав Рейн, розтираючи долоні. Він увійшов до кімнати й став скидати з себе робочий одяг. М'який светр впав на ліжко, приковуючи мій погляд до голого торса. — Давай заберемо все? Тут вдосталь місця. 

— Надто багато тягнути, я не знаю на скільки затримаюсь в тебе. Хай чекає кращого часу, ми ж не спішимо, — відповіла. 

— Якого часу, Есміно? — завмер Лоріан, повертаючись до мене обличчям та роблячи кілька кроків у мій бік. — Я хочу, щоб ти відчувала себе тут, як вдома. Щоб тобі було затишно. Щоб тобі подобалось тут жити. Я надто довго був один і дивився лише на свої речі. Можна я тепер подивлюсь на твої для різноманіття? 

— Ти про що? — ніяково потерла потилицю, не зовсім усвідомлюючи до чого він вів.

— Про твій одяг в шафі. Про твої книжки на полицях. Про тональний крем, яким ти замащуєш синці під очима. Про твої шкарпетки в пралці. Про дрібнички, які для тебе важливі. Про все, Есміно, — розвів він руками. — Я з дитинства жив один і не міг нікого торкатись. І тепер мені хочеться надолужити все те, чого у мене ніколи не було. 

— Лорі... — заплющила очі, тільки б не дивитися в його очі. Вони викликали бажання стиснути в обіймах навіть більше, ніж просто вмоститись на ліжку і поспати. — Ти перебільшуєш. 

— Може й так, але я точно куплю нам парний одяг, — хитро примружив він очі та простягнув руки до моєї талії. Пальці повільно притягнули мене в обійми, і я не втрималась і провела нігтями вздовж ребер. — І якийсь кактус, в знак нашого спільного життя. Великий, пухнастий і фіолетовий! Може навіть заведемо якусь домашню бібліотеку!

— Щоб ти через вікно кидався у Джері, коли він захоче до нас у гості прийти? — розсміялася в його обіймах. — Врахуй, що якщо я і принесу сюди свої енциклопедії по некромантії, то кидатись ними в цього твердолобого я точно не дозволю. Краще он, кактусом своїм!

— Кактуси то святе! — обурився він, проводячи носом вздовж щоки, викликаючи лоскіт. — Вони мені нагадують про тебе зранку. 

— Такі ж колючі й злі? 

— Такі ж милі та живучі, — теплі губи ледь торкнулися моїх, втягуючи в поцілунок. І цілувалися б ми ще довго, якби не набридлива вібрація від телефону. З хвилину ще вдавалося якось ігнорувати, але коли вона не зупинилась, Рейн вилаявся і прийняв виклик на гучномовець.  — Що, волохата дупа...?

— Тобі-то звідки знати? Ти її не бачив, — весело зауважив Джері. На задньому плані почувся шум від автівок, з'їдаючи останні слова. 

— У мене чудова фантазія, — буркнув незадоволений Рейн, не відриваючи погляду від моїх губ. Здавалося, що варто розмові зупинитись, і він продовжить почате з новим ентузіазмом. 

— О це так подробиці, Лоріане. Я завжди знав, що ти збоченець, але що ти мрієш про мій зад, — багатозначно протягнув нахаба, змушуючи нас обох перевести вбивчий погляд на телефон. Схоже у нього була вроджена здатність доводити оточення до кипіння. — Дивись, щоб твоя Фіалка не почала до мене ревнувати. А то ще перестане відпускати на місця злочину. 

— Не приплітай Есміну до своїх божевільних думок, Джері, — серйозно вимовив чоловік, шукаючи поглядом свої речі. — У нас що, нова справа намалювалася, що ти дзвониш під ніч? 

— Ага, зіпсувала мені побачення з Ароу, між іншим. Власник ювелірки помітив, що в нього зникли сімейні коштовності. Каже, що відчуває магічний слід. Але ніяк не може згадати коли ж саме вони зникли. 

— Може зранку заїдемо до нього? — з надією запитав він, тримаючи в руці домашню футболку і теплий светр. — Вони вже зникли. Думаю, за ніч нічого не зміниться. 

— Я теж так думав, аж доки він не розпочав істерику міс Салі на цілу годину, й вона не пригрозила мені каструванням. Так що підіймай свій збуджений зад і поїхали дивитись, що там накрали, — в слухавці почувся черговий шум, перериваючи слова перевертня. — Якщо дуже сумно, можеш з собою взяти Фіалку. Але вона собі так коліна побила, що ходить як старий будяк, а не тендітна квітка. Хай би відлежалась. 

— Який він добрий, — прошепотіла собі під ніс, розуміючи, що цієї ночі мене грітиме лише ковдра та праведна злість. Тому я мовчки впала на ліжко та загорнулася в ковдру, дуючи щоки. — Звідки в кота стільки любові до квіток...? 

— Добре, добре. Я скоро буду. Вишли мені повідомленням локацію. Зловлю таксі та приїду, — сумно видихнув Лоріан, ставлячи в шафу домашній одяг й натягуючи тепліші речі.  — Сподіваюся, це не надовго? 

— Судячи з того шоу, яке пройняло геть нашу сталеву міс Салі, це на всю ніч. А то й до самого ранку. Аж доки не впіймаємо крадія й не повернемо гному його скарби. Навіть страшно уявити, скільки там всього приватизували, якщо він з лікарні у відділок побіг з крапельницею. 

— Ти серйозно зараз? — здивовано здійняв брови слідчий. 

— Ага. Він як побачив, що обікрали — інфаркт схопив, знепритомнів. Його дружина відразу в лікарню повезла, — пояснював Джері, добираючись до місця злочину. — А це прийшов до тями, хотів відразу до нас іти. Лікарі пригрозили йому, якщо вийме, то знову відключиться. І він не додумався ні до чого кращого, як з цією ж крапельницею, в одному лікарському халаті зловити таксі й доїхати до нас.