Розділ №17. Пристрасна історія з перетягуванням мертвеців

Холодні промені сонця пробивалися крізь вікно. На дивані лежав спустошений Айронс, зі складеними руками на грудях. Я періодично переводила на нього погляд, щоб перевірити, чи не помер він часом, а потім продовжувала записувати висновки по тілу Ейри Ван. На моє щастя, та чорна довга волосинка належала горгоні, й тепер ми мали ДНК злочинця. Багато це нам не давало, бо в базах його запросто не було, але коли з'являться підозрювані, буде з чим звірити. До того ж відсоток горгон був не дуже великим. Тобто злодій міг виглядати, як звичайна людина. 

Коли Айрон знепритомнів, мені вдалося ще взяти кров у жертви й те, що показали досліди, змусило переоцінити ситуацію. Кров Ейри мала той самий магічний слід, що й був знайдений у магічному сліді Салії Вайт. Тобто хтось взяв її й вколов другій жертві, аби вона не згадала свого минулого. З цього ракурсу, цілком можливо, що Ароу теж була жертвою, яку просто не встигли вбити. Цілком можливо, що якісь обставини завадили її вбити. Хоча я все ж таки залишалась при думці, що міс Айс була напряму пов'язана зі злочинцем. 

Раптовий скрип дверей перервав мої роздуми, й в кабінет зайшов Джері. Черговий костюм їдкого рожевого кольору змушував мене морщитись, ніби я з'їла лимон. Тільки якщо його можна було виплюнути, то від Джері так легко здихатися було неможливо. 

— Фіалко, мені тут треба... — запнувся він, чіпляючись поглядом за тіло на моєму дивані. Густі брови ледь помітно здійнялись, виказуючи подив. Але потім чоловік сьорбнув носом і добряче пчихнув на весь кабінет.  — Тобі вже настільки немає де складати трупи, що ти вирішила їх до себе на диван тягнути? 

— Можна і так сказати, — скривилась, згадуючи як вкладала його сюди. — Ти чого прийшов? Щось сталося? 

— Та хотів тебе попросити сходити мені за смачненьким тортиком, а при нагоді ще й взяти собі кави моїм коштом, — знизав плечима перевертень, косо приглядаючись до тіла. — У мене зараз аншлаг серед свідків, а увечері зустріч з Ароу. Не хочу йти з порожніми руками. 

— Джері... — простогнала, закочуючи очі. — вона ж підозрювана в справі. От навіщо це тобі здалося? Мало було в цирку пригод на твій нещасний хвіст?

— Ти хвоста мого не чіпай! Він в мене цілком везучий, поки по ньому не кидаються товстелезними книжками всілякі безсовісні слідчі! — обурився жартома чоловік. — А щодо Ароу... Я не планував нічого занадто відвертого. Ми всього лиш посидимо в неї у кімнаті, поп'ємо чай і побалакаємо за життя. Якщо вона пригадає мене, то може поступово відновити свої спогади, Фіалко. А це нам на руку. 

— Таке собі виправдання ти придумав. Зізнайся чесно, ти в неї закохався? — вирішила не тягнути пуму за святе й перейшла до того, що мене найбільше цікавило. — Навіть не так. Наскільки сильно? 

— Фіалко... Ти не Фіалка, а мозкодзьоб! Я ж тебе не питаю наскільки між вами з Рейном все серйозно! — розгуркотівся чоловік, тупцяючи ногою від нетерпіння та шморгаючи носом.  — Підеш чи мені когось іншого просити? 

— Та піду я, піду... — здалася й в знак перемир'я здійняла руки угору. — Ти тільки перевіряй інколи цього недобитого, добре? 

— Та що його перевіряти? Я може й простудився, але ж серце в цього недотрупа ще б'ється. Чи ти думаєш, що може стати? 

— Думаю, що якщо він розкриє рота, як опритомніє, то його цілком можуть добити до мого повернення, — цілком серйозно промовила, усвідомлюючи, що таких святих, як Рейн мало. А стоп-крану в Ая взагалі немає. — Постережеш?

— Чого вже там. Постережу. Тільки я підхопив щось, бо пчихаю весь день. Не боїшся, що твій некромантик заразиться? — байдуже запитав перевертень, витираючи серветками червоного носа. 

— Та що від тебе можна підчепити? — мало не розсміялась, ідучи до шафи за верхнім одягом. — Вірус нахабності? Так він з ним добре знайомий. Може ще й тебе переплюнути! 

— Е ні, Фіалко. У перевертнів він у крові! Це тобі не набуте вміння! 

— Ти просто не бачив, як він зі скелетом перетягував свіжого зомбі,  — згадалася давня історія з академії. Ото були часи. — Між іншим, то була його дружина!

— А цьому вона нащо здалася? — зацікавлено здійняв брову Джері й склав руки на грудях. — Я ще зрозумів би, якби вони воювали за скарби якісь чи реліквію. А свіженький труп йому чим завинив?

— Тим, що це була наша стара викладачка, якій ми здавали залік. А в неї у самий відповідальний момент стало серце, і натомість прийшов професор Ніл, який сказав перездавати йому особисто. Там, чесне слово, простіше було воскресити стару професорку, ніж перечитати всі гримуари які той нам назначив...

— І чим закінчилась ваша пристрасна історія з перетягуванням мертвеців? — весело запитав Джері, хапаючи з мого столу печиво. Треба буде поповнити припаси, а то зі стількома чоловіками, ніякого солодкого не вистачить. 

— Старий скелет переміг, — сумно вичавила з себе, згадуючи того бідолаху. — У нього була значно більша мотивація.

— Яка це? — поцікавився перевертень, нахабно  набиваючи пельку цілою пачкою вівсяних сердечок. — Він що, настільки кохав свою жінку, що не хотів віддавати її адептам? 

— Скоріше він настільки не міг вже терпіти свою тещу, яка лежала в сусідній могилі й згадувала йому всі його проступки, — розвела долонями й схопила свою сумку зі столу. — Десять років сумісного життя на тому світі, у кого завгодно викликали б пристрасні почуття до жінки. Особливо, якщо вона єдина могла закрити рота своїй балакучій матінці. 

— Екзамен хоч здали? — спитав Джері, закладаючи з комфортом свої лапи на край столу. 

— Я здала. Думаєш, чому я стільки знаю по некромантії? Десятки безсонних ночей! Сотні смачних бутербродів та літри кави! Ну і ніякого інстинкту самозбереження, — сміялась. — Ось така ціна знань, Джері! 

— Ну те, що ти пришиблена на голову, я і так знав, — награно протягнув перевертень, посміхаючись на весь рот. Його рука потягнулася в кишеню й дістала монети.  — А цей твій, що, такий самий?

— Та ні, Айрон двічі перездавав. Ну і зрештою вирішив, що більше ні за що не допустить, аби хтось знущався з нього. Тому і став викладачем в академії.