Розділ №14. Втрачена пам'ять

Холод огортав почервонілі пальці. Десь з вікна доносився свист від завірюхи, хоча на завтра обіцяли знову потепління. З такою погодою не те що працювати не хотілося — навіть жити. І це при тому, що Лоріан таки впихнув мені свій светр, а сам тепер ходив у сорочці та піджаку. Ми з ним доволі спокійно поїли, запили все кавою, хоча я думала, що він буде ще довго ображатись за те, що відбулося. Але ні. Чого-чого, а здорового глузду в нього було значно більше ніж в мене і ніж в Джері, який після цілого дня біготні по місту, тепер сидів над моєю головою і гудів як потяг. А все, тому що його Ароу повернулася додому, а його не відпускали  провести її та лишній раз потоптатися в пам'яті.

— Щось дізнався? — не витримала і перервала потік роздумів й нарізання кругів довкола мого столу.

— Дізнався, — спокійно кинув у повітря перевертень і продовжив образливим тоном, — що містер Санктус безсердечний, а Лоріан безсовісний.

— Я про справи, Джері... — розчаровано пробуркотіла, чіпляючи до дошки фото наших жертв. — Твоя особиста драма не врятує чиєсь життя.

— Ще і як врятує. Тільки не життя, а твої вуха. Але якщо для тебе це мізер, то... — скривив лице чоловік, сідаючи знову на стіл для розтинів, а потім взагалі лягаючи й схрещуючи долоні на грудях. — Нічого особливого не дізнався, Фіалко. Твоя Ейра Ван — взагалі ніби то й не жила. Сусідка сказала, що вона приходила спати зранку, а ближче до вечора йшла працювати. Куди й ким — невідомо.

— А за її магію щось відомо? — запитала те, що мені не давало ніяк спокою.

— Ні. Але та ж дама розповіла мені цікаву історію про те, як до неї прийшла господарка квартири, взяти гроші за оренду, а пішла без них. Уявляєш собі? Забула, що отримала їх раніше, — награно зауважив нахаба, повертаючись на бік й підморгуючи мені. — Але я б на твоєму місці не радів, Фіалко. Може Ейра й вміла стирати пам'ять, але розклади хронологію. Вона померла першою. І зараз нам ніяк не перевірити, що це саме вона стерла пам'ять Ароу та цим жертвам.

— Я б так не сказала, Джері...сам факт того, що це її магія, вже робить картинку значно чіткіше.

— Чим же?

— Ну дивись... — закріпила фото першої жертви посередині дошки. — Жила собі Ейра, яка явно займалася чимось нелегальним, судячи із розповідей твоєї бабці. А з даром стирати пам'ять можна було багато чого наробити, ще й так, щоб самі люди про це нічого не пам'ятали. Правильно?

— Припустимо, — відповіли мені, поки я ліпила фото іншої жертви. — Що далі?

— А далі, наскільки я можу допустити, на її шляху з'явилась твоя Ароу, яка теж стала жертвою. Керівник цирку казав, що пам'ять в неї зникла вже другий раз. А, значить, після першого разу, Ароу змогла частково повернути пам'ять і як будь-яка жертва, вона захотіла помсти. Тоді вона застукала в тому провулку Ейру, знерухомила її й захотіла виколоти око, але не змогла через внутрішні переконання.

— Я ж казав, що Ароу не вбивця, — втомлено зауважив перевертень, з якимось теплом оглядаючи дошку.  

— Не вбивця, але точно не свята. А знаєш чому?

— Бо вона знерухомила Ейру Ван кров'ю горгони, — повільно вичавив з себе Джері, визнаючи факт. — Тією самою, якою знерухомлювали інших жертв.

— Саме так. І чисто логічно, це означає, що ці троє були пов'язані між собою. Інакше де б вона ще могла взяти її?

— За твоєю логікою наш маніяк це горгона, яка працювала разом з Ейрою та Ароу? — перепитав чоловік, сідаючи назад на стіл.

— Це принаймні логічно. Тоді пазл складається. Бо Ароу дійсно пішла, думаючи, що та горгона розморозить Ейру. Але щось пішло не так і її вирішили добити. Цілком вірогідно, що горгоною є чоловік і ці двоє його не поділили. Тому він вирішив таким специфічним способом розставити свої пріоритети.

— Звідки в тебе стільки мозку, Фіалко... — став потирати скроні Джері, намагаючись обдумати мої логічні висновки. — Відчуття, що ти не воскрешала мертвих, а з'їдала їх мозок, щоб стати розумнішою.

— Хіба що їх мозок передавався мені, коли я ложкою колупала його, — знизала плечима. — Так ось, Джері. Твоя красуня не змогла помститись за те, що їй стерли пам'ять. Горгона прикінчила Ейру, а потім, судячи зі всього, взяла її кров і вирішила знову стерти їй пам'ять. Чи то щоб захистити, бо ми знайшли Ейру. Чи то, щоб навпаки  — зробити її винною.

— Він повернеться за нею. Ти це хочеш сказати, Фіалко? — нахмурено спитав чоловік. — Або щоб добити, або щоб перевірити чи вона в порядку.

— Та скоріше вже друге. Інакше б не вбивав ту дівчину в храмі, щоб довести нам, що вбивця не Ароу, — хилитнула головою, згадуючи срібну фарбу. — Про неї щось відомо, до речі?

— Я не настільки швидкий, Фіалко. Завтра вже шукатиму її родичів і друзів. Ти краще воскреси її, може той маніяк нарешті проколовся і нам вдасться знайти нові деталі по справі.

— Вже завтра. А то я з вами й так валюсь із ніг. Навіть поїсти не даєте спокійно, — буркотіла, розвішуючи зачіпки по справі. — Втечу я від вас!

— Куди? — розсміявся Джері, на мій невинний голос.

— А на той світ! Там хоч спати дають і ніхто не помирає під час побачень! — веселіше додала. — Ідеальне місце!

— Ти дивись, а то ти на тому світі буваєш частіше ніж на цьому. Як би й сама не перетворилася на "Крижану королеву".

— Не перетворюсь. Сьогодні піду спати до себе. Вимкну телефон для повного щастя і ви вже мене точно ніяк не дістанете з ліжечка, — весело показала язика. — А зранку наготую собі смачненького для поповнення резерву, й буде мені щастя.

— Як же мало тобі для нього потрібно, Есміно...

— Мені для життя взагалі мало потрібно, — знизала плечима, нарешті розібравшись з мапою. — Вчись, буркотун. Гарного вечора.

Я хилитнула головою в бік годинника, накинула на себе верхній одяг і вийшла з кабінету. Зачиняти двері не було сенсу — Лоріан постарався на славу. Тепер мені не те що замок доведеться міняти — всі двері. Тому я мовчки попрямувала вниз. Добре, що цей день майже закінчився. Хоча б зможу відпочити. Шкода, що мій дім знаходився трохи далі від відділку за будинок Рейна. І ще більше шкода, що його сьогодні затримав містер Санктус і я йтиму сама.