Розділ №10. Відповідальність за життя

Телефон яскраво світився у темряві. Мій погляд на мить зачепився за напис на екрані "Безсовісний красень", а потім за кам'яний погляд Рейна. Я стомлено скинула взуття на порозі чужої квартири та пройшла на кухню, приймаючи виклик. Пальці дотягнулися до вимикача, аби запалити лампу під стелею. не встигла я вмоститись зручніше на стілець, як в динаміку відразу ж почулося буркотливе сопіння та претензії через мою ночівлю:

— Тільки не кажи, що ти знов залишаєшся у свого коханця! — незадоволено вичитував Айрон, намагаючись натиснути на болюче. Виходило погано, бо я не відчувала ані краплі сорому за свою поведінку. — А як же всі ті роки між нами, коли ти зігрівала мене ночами?

— Називай речі своїми іменами — "заплатила замість тебе борг по опаленні, коли на вулиці було мінус шість", — поправила першого красеня академії. Щоб в ньому було стільки ж совісті, скільки вроди. — За цей місяць, між іншим, я теж заплатила. То ж мерзнути тобі не доведеться.

— А як же душа? Їй теж холодно без тебе! — підбирав аргументи й далі чоловік, поки я намагалася зрозуміти до чого ж він вів. 

— Айроне, я чудово знаю де саме знаходиться твоя душа, — мало не розсміялася, сідаючи зручніше на стільчик та впираючись спиною в холодну стіну. —  Вона як і у мене, живе на дні живота і не має ніякої совісті.

— Має! Ще і як має! — праведно став обурюватися друг, викликаючи непереборне  бажання закотити очі. І чого він добивається? До чого ця прелюдія?  — З чого ти взяла, що вона відсутня?

— З того, що я вже з тиждень прошу тебе купити додому мішок картоплі та якісь продукти, щоб я могла хоч щось приготувати. А ти, нахабним чином, "забуваєш" про це і потім буркотиш мені, що голодний, — відповіла йому. — А я, якщо ти пам'ятаєш, не відьма! Я некромант! І єдине, що я можу прикликати тобі на вечерю — це зомбі з найближчого кладовища. Хочеш?

— Не хочу, вони там не свіжі навіть... — по дитячому образився він. — З наймолодших і то вже давно позлазило м'ясо, і залишились одні кістки. Воно ж при забутому храмі стоїть, на околиці.

— А ти ще й перебірливий. Тобі свіжих подавай! — жартувала, чуючи як щось шумить в сусідній кімнаті. — Ану зізнавайся, чого дзвониш?

— Я їсточки хочу, — проскиглив басом Айрон, викликаючи в мене приступ сміху. — А ти за своїм коханцем зовсім про мене не думаєш!

— Рейн мені не коханець.

— Він з'явився після мене, так що він коханець! — відстоював свою позицію чоловік, доки з коридору чулися тихі кроки. — І я сподіваюся, що йому твоєї особливої картопельки не дістанеться раніше за мене.

— До чого тут взагалі моя картопля, Айроне?

— До того, що я голодний...

— Ну то зайди на свій особистий склад цукерок, яких тобі надарували студенти й поїж. Там вистачить запасів, щоб дожити до кінця весни. То ж не скигли.

— Безсердечна некромантка! — не втримався магістр, розуміючи, що його план провалився. — А якщо серйозно...бережи себе Есміно. Мені не подобається, що поруч з тобою чоловік, який може бути лише з тобою. Якби не знайшлась ще одна така пришиблена і він не залишив тебе саму.

— Айроне... — чужі слова неприємно заскрипіли під шкірою, викликаючи дивний холод.

— Та знаю, я. Знаю... — видихнув він мені в слухавку. — В тебе і так серця немає. А якщо цей бовдур тобі його ще й розіб'є, ти взагалі перетворишся на шматок льоду.

— Така собі перспектива, враховуючи нового маніяка у Вайленсі.

— Якого маніяка? — зацікавлено перепитав буркотун. 

— Вмілого, судячи зі всього, — проскрипіла, згадуючи подробиці у справах. — Чув якісь чутки про злочинців, які працюють з кров'ю горгон, ментальною магією і полюбляють крижані статуї?

— Слава Всевишньому — ні. Зараз здебільшого ходять чутки про часті  пограбування. Діти кажуть, що це справа рук "Святого Короля".

— Це ще хто такий? — здивувалася, намагаючись згадати хоч щось у пам'яті. — Вперше чую.

— Воно і не дивно. Це нова байка, щоб лякати магів — нічого особливого, така собі інтерпретація бабайки для магів, — розсміявся Айрон, вмикаючи тон викладача від якого мені хотілося хреститись. Відразу ж згадалися будні в Академії. — Мовляв, будеш здібним магом, який використовує свою магію для поганих речей — тебе забере Святий Король і будеш ти до кінця своїх днів служити йому.  Красти в багатих і віддавати накрадене бідним в притулки.

— А чого ж він святий? — поцікавилась, намагаючись вловити логіку в байці студентів. — Чого не грішний?

— Та хто ж його знає, — розсміявся знову Айрон, з моїх слів. — Кажуть, що бере він до себе знедолених дітей, яким вже пізно ставати на шлях добра. І допомагає їм жити хоч по якихось законах.

— І твої студенти дійсно вірять у це? — скептично здійняла брову, потираючи потилицю. — Краще б вірили в магічний копняк від тебе після невиконаного завдання... хоч реалістичніше.

— Не такий я вже й монстр.

— Раз не такий, то купи мені картоплі завтра. А то я сама тебе вручу тому святому Королю на блюдечку. І будеш ти мені все життя картоплю носити, — сміялася у слухавку. — Все, теплої ночі, безсовісний. Втомилась я.

— Я тебе теж люблю, Есміно.

— Ага. Любиш. Так як тебе...

Зробивши глибокий подих я скинула виклик і повернула голову на шум. У дверях стояв Лоріан та з якимось дивним поглядом розглядав моє лице. Потім, ніби помітив, що я дивлюсь йому у вічі, стрепенувся й став йти до столу. Шість кроків, і він завмер напроти мене, не відриваючи смарагдових очей від моїх, а потім торкнувся долонею щоки й поцілував у губи.

Дурне серце швидше забилося, навіть попри втому. Повітря на кухні стало поступово нагріватися, не даючи зробити глибокий подих. Ніжні пальці спустилися нижче й обережно провели по ключиці, зупиняючись на плечі. Рейн повільно відірвався від моїх губ і присів перед моїми колінами, лягаючи щокою на них.

— Есміно, — прошепотів він, обіймаючи однією рукою мої ноги. — Знаю, що невдалий час, але... Мені в печінках сидить ця невизначеність.