Розділ №18. Справжнє кохання

Яскраве світло неприємно засліплювало очі. Я стояла перед робочим столом у медичному халаті та дивилася на тіло, котре ми знайшли ніччю. Після двох годин, які я провела над розтином, пазл став потрохи складатися й та розбіжність, яка не давала мені спокою, нарешті стала на своє місце. Жертва, якою виявилася тридцятирічна Ейра Ван, виставила руки вгору, бо прикривалася від пострілу. Наша з Рейном теорія про горгону була стертою вщент.  

— Хочеш сказати, ось та маленька цятка це слід від ін'єкції? — шоковано запитав Джері, влігшись на сусідній стіл для розтину та звабливо поглядаючи на мене. — І якому бовдуру спало на думку колоти цій красуні кров горгони?

— Ти у мене питаєш...? — здивовано вигнула брову та скинула рукавички. Я йому що, менталіст? Чи провидець? — Ти ж слідчий, от бери й розслідуй.

— А ти некромантка, от бери й воскрешай її. Навіщо мені бігати по кучугурах, якщо можна дізнатися ім'я злочинця прямо тут? — перевертень повернувся на спину та потягнувся. З такого ракурсу було якраз зручно примірятися, як би це провести розтин. Я аж замилувалася ним і замріялась тихими робочими буднями без саркастичних реплік. — Не дивись на мене так кровожерливо, а то розкажу міс Неї, що ти спала з Лоріаном і через десять хвилин про це знатиме весь відділок.

— Це він тобі розповів?

— Це твій запах розповів і вчорашні речі. Так що змирись, Фіалко, тобі мене ще доведеться терпіти дуже довго, — мило промовив Джері та вмостився зручніше. —  Вважай, що я — придане Рейна. Два за ціною одного, хіба не вигідно?

— З тобою чисто по нервах витрат буде значно більше ніж користі, — буркнула у відповідь та почула, як дзвонить телефон. Діставши смартфон з кишені мало не вилаялась. Айрон. Мій улюблений гад, котрий вже третій день підряд божиться закупити продукти та нахабно знаходить відмовки.

— Хто там тебе хоче вже? Лоріан видзвонює після пристрасної ночі? — насмішкувато зауважив Джері. — Чи маніяк якийсь в коханні зізнається?

— Скоріше недобитий зомбі, якого я скоро доб'ю, — прийнявши виклик я повернулася до Джері спиною і відразу ж почала вичитувати друга. — Якщо ти ще й сьогодні не купиш продукти, я тебе виселю жити у твою академію!

— Ну Есміно... — заскиглив магістр, котрого студенти прозвали "бульдозером", за те що закачував усіх під асфальт. Певно вони не знали, що на кожного місцевого "бульдозера" був голодний некромант, який робив з нього консервну банку від голоду. — У мене студенти побилися. Уявляєш? Малий телепень закохався у викладачку!

— І що з того? Вперше чи востаннє? Самі не розберуться? — злилася все більше, блукаючи вздовж кабінету.  — Ти сам в їхньому віці западав на гарних викладачок. І морди бив не раз.  Як побились, так і помиряться, сам знаєш. А от я — помру з голоду!

— Навряд чи... Там у хлопчини дар специфічний. Взяв і нацькував на іншого місцевих собак. Так вони мало не роздерли другого, поки я біг з пар! — виправдовувався цей безсовісний, наче мені було діло до його магів. Теж мені, багатодітний татко! Тридцять дітей і всі психи! Хоч би один нормальний був. — А цей ще й на мене гаркнув за те, що я не захищав колегу! А від чого мені її захищати? Від чуток? Так одного заткнеш, в іншого вилізе.

— Щоб у тебе картопля з пакета вилізала з такою ж швидкістю, як ти мені жалієшся на своє нервове життя! Бідний, нещасний магістр! Теж мені жах! Без їжі додому не пущу — так і знай!

— Ну, Есміно! Де я тобі її тут візьму?!

— Та хоч зі свого перевертня діставай!  Хай стає биком, і ціди з нього молоко! — Джері на цих словах якось косо на мене подивився і схопився за свої груди. Певно зачепила за болюче.

— Якби ж то він просто перевертнем був. Там навіть краплі не передалося від них. Навіть трансформуватись не може...

— От і навчиш його! А ні, то від м'яса я теж не відмовлюсь. Хай ловить по полях мені щось поїсти — чудове мирне доручення, щоб вибити примху з молодої голови! Не знаходиш?

— Яка ж ти добра!

— Була б злою — взагалі прикопала б тебе. Ти ж знаєш, я вмію ховати трупи так, щоб ніхто не знайшов.

— Які цікаві подробиці... — зацікавлено протягнув Джері, поки мені на вухо продовжували скиглити щось про магію, сирен та черговий головний біль. — А це як?

— Хочеш перевірити на власному досвіді? — поставила риторичне питання Джері та відразу перемкнулася на Айрона. — Я серйозно, Айроне. Я тебе страшенно люблю, але до рівня смаженої картоплі ти аж ніяк не дотягуєш. Максимум — до маленької чашечки кави з молоком.

— І це після стількох років сумісного життя?! — обурювались мені в слухавку з такою гучністю, що аж довелося відсовувати її від вуха на кілька хвилин. — Я тобі квіти дарував! Я тобі цукерки приносив! А ти! Безсердечна жінка!

— Квіти й цукерки, які тобі подарували студенти на перше вересня! — уточнила, під здивований погляд Джері, який навіть не прислуховуватися вже до нашої розмови. Шкода, що в перевертнів слух значно кращий. — Думаєш на них довго проживеш? Хай наступного разу вітають зі святом ковбасою чи м'ясом — хоч голодним не залишишся. А ті, що псують нерви — хай замість алкоголю несуть пляшки з корвалолом. Чи вино переливають в пляшки з-під валеріяни. А то на парах з келихом коньяку особливо не посидиш, а от викладач, що з горла п'є трав'яний настій нікого не здивує.

— Ти стрілки то не переводь! Як це я не дотягую до картоплі?! — ніяк не вгамовувався Айрон. — Я, щоб ти знала, краще за неї! В мене є руки, якими я можу носити меблі в нашій квартирі під час ремонту, а в неї їх немає!

— От раз у тебе є руки, то купи нам додому з десять кіло картоплі, а потім вже подивимось чи краще ти за неї, чи ні, — відрізала та скинула виклик. Задумливий погляд Джері був настільки багатозначним, що я не витримала і запитала. — Що таке?

— Ти кохання вимірюєш їжею?

— Чом би й ні? А що таке? — не зрозуміла, чого він так здивувався. — Всі ми корисливі. Не бачу нічого поганого. Хтось дружить через гроші, хтось через владу чи славу, а я за картоплю.