Розділ №9. Жива скажена магія

Десятки листів рівними рядами висіли на прозорій дошці. Всі вони були шматочками пазлів, які потрібно було скласти в одну картину. Але поки що вона ніяк не хотіла складатися. І це злило настільки сильно, що я навіть не помітила як швидко закінчився робочий день. Ми з Рейном просто сиділи після невеличкого обіду за столом для розтинів, який стояв у моєму кабінеті, та намагалися розібратися у висновках які нещодавно прийшли після експертизи.

— Це та сама справа про перевертня, котрий викинувся з третього поверху? — запитала, тримаючи маг знімок в замерзлих пальцях. На вулиці суттєво похолодало, а от саме опалення ще не встигли увімкнути сильніше. Тому я натягнула рукава теплої кофти трохи нижче і пересмикнула плечима. —  А хто заявив про нього?

— Сусідка з дому напроти. Ти вже бачила її. Пам'ятаєш ту бабусю, котра тебе мало не збила з ніг? — Рейн підсунув мені фотокартку сивої літньої жіночки з добрим поглядом. В ній ледь вгадувалася та рішуча, заплакана бабця, яка вимагала справедливості. — Міс Кет Броукволш. Вона своїми очима бачила, як Рейнальд викинув цигарку з балкона, а потім на якусь мить зам'явся та перекинувся через огорожу. Саме вона викликала лікарів та перша побігла до нього. 

— А що за історія з нею? Яку справу вона хотіла відкрити? — поцікавилася, згадавши відчай з яким вона говорила на посту в міс Неї. Не схоже, що бабця просто так вирішила поскандалити. 

— Поки вона була в лікарні з містером Рейнальдом, як свідок, її кіт заснув на балконі та помер. Його заклювали  птахи до ранку, — якось сумно почав слідчий, а потім стрепенувся та продовжив, — Ми не заводимо справи через смерть домашніх улюбленців, навіть якщо вони фамільяри. Тому її постійно просять піти.

— А чому вона пробула аж до самого до ранку в лікарні? — здивувалася. Зазвичай подібні справи не затягувались на допиті на такий час.

— Бо більше не знайшлося свідків. Дружина Рейнальда в той час була й сама в шоковому стані, — став пояснювати Лорі, виснажено потираючи скроні, — після викидня відкрилася кровотеча і міс Нейл лежала на сусідньому поверсі. Нам треба був хтось, хто б міг підтвердити їхні особистості. Поки міс Броукволш пояснювала все те, що сталося нам та лікарям, пройшло багато часу.

— Викидня...? — в думках з'явився образ примари з цирку. Цікавий збіг. Не думаю, що це траплялося настільки часто. Що як, це не просто збіг? Варто було б перепитати. — Вона білява? І красива, як янгол?

— Дивись сама, — Лоріан поклав переді мною картку зі знімком милої жінки двадцяти шести років. Вона стояла на білому фоні та показувала свої синці, які рясно всівали її шкіру, ніби висипання.

— Це вона, Лорі. Та сама красуня, про яку говорив Ален з цирку. Він згадував, що чоловік її побив аж до викидня. Хотів дізнатися, чи не вона вбила його, та схопив за руку. Жінка злякалася та впала, — пазл поступово став складатися і я аж здійнялася з нагрітого стільця, щоб по новому скласти листочки. — Не думаєш, що надто багато збігів та смертей крутиться довкола неї?

— Може й багато, але вона чиста, Есміно. Я перевіряв її. Еріал Нейл мала алібі в обох випадках.

— Припустимо, що в цирку її бачило багато людей. Але яке вона мала алібі в справі Рейнальда? — ніяк не вкладалося в моїй голові. — Те, що її побили — це ще алібі. 

— Її учень — Кайл Сноу, знайшов її непритомну на вулиці біля дитячого майданчику. Це він викликав їй швидку. І, повір мені, вона була не в тому стані, щоб когось вбивати. 

— А що він забув у такий час біля її дому? — здивувалася неочікуваній деталі. Це з яких же часів адепти почали рятувати своїх викладачів? Переслідував, щоб оцінку кращу поставила чи що.  — Маніяк якийсь?

— Він живе в сусідній квартирі. Почув крики та побіг спитати чи з нею все добре. Йому лише шістнадцять. Чудо, що він взагалі додумався покликати лікарів, як знайшов її, — я скептично перевела погляд на чоловіка. Не те щоб я зовсім вірила у розумові можливості підлітків, але малий вік не заважав вбивцям робити свою справу.  — Не дивись на мене так. Ти б його бачила — худий, голодний, вітром зносить. Чудом вистачає грошей заплатити за навчання. Абсолютно чистий. Навіть у викладачів не було жодного нарікання.

— Ти віриш в ідеальних людей? — поцікавилась, відкладаючи справу та потягаючись. Плечі жахливо затекли і я вже мріяла як потраплю додому у своє ліжечко. — Як на мене, краще вже пришиблені. Там хоч відразу видно чого чекати.

— Та не вірю я, але він дійсно чистий.

— Добре, ще розберемося з цим, — мій погляд зачепився за вікно, за яким вже не було нічого видно. Щось ми засиділися.  —  Пішли додому, а то робочий день вже давно закінчився, а я планую ще поспати.

— Пішли, — погодився Лоріан та встав зі свого місця, направляючись до виходу. — Я проведу тебе. Тільки заскочу за курткою до себе і підемо.

— Я і сама можу дійти, не треба, — ніяково стала противитись. Цей чоловік викликав у мене на диво багато емоцій. А службові романи ще нічим хорошим не закінчувалися. 

— В компанії всяко краще, — зауважив чоловік та опустив ручку вниз, шарпаючи на себе. Двері скрипнули, але не відчинилися. Від неприємного звуку я аж завмерла. — Ти зачинила їх?

— Ні... Це ще що таке...? — занервувала та підбігла ближче, намагаючись відчинити їх самотужки. Але марно. — Я віддала свій ключ міс Неї, зробити дублікат. Зараз наберу її.

Знервовано копаючись в сумці, я дістала телефон та стала шукати нещодавно доданий номер. В трубці чулися лише довгі гудки й ніякої надії на щасливе майбутнє у своєму ліжечку. Це ж треба було так?! І як це називається? Нас що, закрили тут? Від злості з моїх долонь злетів фіолетовий згусток магії та став випалювати шкіру.  Він розтікався вздовж передпліччя та обплітав мої пальці яскравим кольором, бажаючи вирватися назовні. Біль повільно огорнув шкіру, змушуючи мене примружитись від власної дурості. 

— Що це? — здивовано почулося за моїм плечем. Збоку показалося лице Лоріана. Він посунувся ближче та протягнув пальці вперед, але мені вдалося вчасно відсунутись. — Чому вона...така?