Розділ №8. Моя особиста Фіалка

У велике вікно пробиралися теплі промені сонця.  Я дивилася на своє робоче місце після генерального прибирання і писала короткі замітки у справах, щоб хоч якось в них почати орієнтуватися. З хвилини на хвилину мав прийти мій друг з робочою дошкою, на яку я хотіла їх наклеїти, тому я завчасно сортувала їх, аби потім було легше провести мозковий штурм. Розібратися у хлопчачому хаосі було важко, але я попросила у Джері маг знімки, котрі мали б допомогти мені з деталями в цій справі. Може їм і було легше орієнтуватися у своєму безладі, але мені було легше коли все розкладено по поличках. 

Мирну тишу перервав стук у двері та тихий скрип:

— Міс Саунд? — чергова стурбовано увійшла в кабінет і стала ніяково потирати руки. — Тут якийсь... дивний чоловік сказав, що має вам щось передати особисто. Я намагалася його виставити, але він досить наполегливий...

— Це певно Айрон прийшов, — радісно відклала стікери на стіл та пішла зустрічати сусіда по кімнаті. Міс Нея насторожено обвела мене поглядом, але теж сунулась на вихід. — Не хвилюйтесь ви так. Ми живемо разом, от він і заскочив, щоб принести дошку з дому.

— Він теж працює зі слідчими? — тихо перепитала жіночка на сходинках, все ще косо поглядаючи на мене та перебираючи в пальцях записник. — Звідки в нього вона взялася?

— Ні, звичайний некромант. Ми разом випускалися, але він вирішив далі вчитися на магістратурі, щоб стати викладачем, а я пішла в практику, — розповідала про Ая, з якось ностальгією, згадуючи, як ми разом чудили. — А дошка моя, він захопив її з дому, коли збирався на нічний практикум. Хоч не довелося самій нести.  Вона така велика...

— То ви… — почала було вона, але запнулася на півслові. 

— Есмі! — весело гукнув Айрон на весь відділ та схопив мене в обійми, як малу дівчинку. Воно й не дивно, в порівнянні з ним багато хто був маленьким. Не знаю, якою кашею його годували в дитинстві, але виріс цей здоровань під два метри. — От наче три дні не був удома, а скучив за тобою жахливо!

— Так я тобі повірила! Просто без мене ти голодний ходиш, бо ніхто не готує їсти, а в самого руки ростуть не з того місця! — сміялася, спускаючись з його обіймів. — Дошку мені занесеш в кабінет чи мені самій тягнути?

— Та занесу, хто ж про тебе ще потурбується? — він підняв її з підлоги й весело поніс на третій поверх, оглядаючи допитливим поглядом наш відділок.

— Годі тобі... Теж мені, перший красень в Академії знайшовся, — протягнула глузливим тоном, пригадавши як його прозвали за очі студенти. Чого-чого, але шанувальниць у нього було завжди багато. Не кажучи вже про підлабузників, які хотіли гарно закрити сесію. — Я і сама можу про себе попіклуватися.

— Навіщо, якщо в тебе є я? — глузливо протягнув Ай і зручніше перехопив її в долонях. — Інколи, знаєш, дівчата мають включати режим безпомічної тендітної малечі, щоб чоловіки себе відчували чоловіками.

— Та що ти кажеш! Тоді сміття з квартири виносити будеш сам! Воно ж таке важке, а я така маленька, — відразу вхопилася за його слова і почала вдавати лебедя, який от-от помре. Чи, скоріше вже, кволого фіолетового будяка без ніжок та ручок. — І посуду митимеш! Її так багато, а мене так мало...

— Ну ти по болючому то не бий! — дав задню грізний чоловік, відхрещуючись від мого свавілля.

— А ти не починай.

— Добре, не буду... А то ще з дому виженеш...і хто мене тоді ночами буде гріти, як не ти? — натякнув він на те, що комуналку оплачувала саме я. Ні, воно то було вигідно, але ці його жарти інколи доводили до сказу. Особливо, коли наші спільні знайомі потім ставили багато питань про наш статус.  — Куди її тобі?

— Та став біля стіни, потім повішаю. Тобі ж на роботу треба ще.

— Як знаєш, красуне, — Айрон поставив ношу,  обійняв мене та прошепотів на вухо, — З тебе смачна вечеря.

— Та знаю я твої розцінки...пристрасний поїдач моїх запасів! Дякую за допомогу...

Айрон відчинив двері, в яких уже якогось біса стояв Рейн, та помахав мені долонею на виході. Я дивилася йому в слід та усміхнено гойдала головою. Це ж треба таке... От звідки в нього стільки енергії на жарти після трьох ночей практикумів на зимовій сесії? Відчуття, що він носив з собою батарейки чи був якимось енергетичним вампіром, який годувався сварками. Треба буде його з Джері познайомити, вони б чудово зійшлись би характерами.

—  Саунд? — відірвав мене від роздумів Лоріан та зачинив за собою двері. — Ти наче просила у Джері копії маг знімків з поточних справ...?

— Так, хочу нормально розвішати докази й подивитися на картину в цілому. Ти приніс?

— Я? — Лоріан розгублено подивився на свої руки й ніби щось згадавши стрепенувся на місці й дістав їх з сумки. — Так, ось.

— Все нормально? Ти якийсь… — намагалася підібрати слова, але нічого пристойного  не спадало на думку.

— Нормально. Втомився просто, — відрізав він, ставлячи докази на стіл. Я обвела його сумнівним поглядом, але залишила цю тему в спокої. Зрештою, всі ми мали право на свої таємниці. — Будеш цим зараз займатися?

— Так, поки є час.

— Я допоможу, — Лоріан зняв з плеча сумку і став закріплювати дошку. Потім дістав з кишені коробку з магнітами та став розчіплювати листочки. Дивно, що він і про це попіклувався. Невже мене стали сприймати частиною команди?  — Чого ти на мене так дивишся?

— Нічого такого, — відкинула дурні думки з голови, ледь торкаючись магнітів, які він приніс. — Ти напевно втомився після вчорашнього? Іди відпочинь. Я й сама можу це зробити. 

— Я твій боржник за цю ніч, то ж не зважай, — випалив він, а потім вагаючись додав ще  дурніші слова. — Здається, той хлопець не сильно переймався через те, що ти тут ночувала. У вас все добре?

— Чому б йому за це переживати? — не розуміла, до чого це було сказано. Я спокійно взяла нові замітки, які залишила після розтину Пея Волша, та стала чіпляти їх на свої місця.

— Якби моя дівчина в перший же день ночувала б зі своїми колегами, я б нервував через це, — спокійно так мовив Рейн, а я аж завмерла. Ось чому заводити стосунки некромантам було поганою ідеєю. Мало того, що до живих ревнують, так ще й і до мертвих починають з часом.  — У тебе зараз такий красномовний погляд. Вбити мене хочеш?