Глава двадцять друга: Зізнання

 Круг поводив себе дивно. Виїхавши  він декілька разів змінював напрям, постійно дивлячись в дзеркало заднього виду. Маша озирнулася, але тут же почула крик: 

- Не оглядайся! 

- За нами стежать? 

- Схоже на те. 

 Круг потягнувся до бардачка. Відкривши його він дістав компактний пістолет - кулемет "Скорпіон".  Не встиг він вийняти зброю, і покласти її на коліно, як з-за рогу виїхав мікроавтобус перегородивши  дорогу. 

 Не чекаючи поки дверці повністю відчинять,  хлопець вискочив з авто, і почав стріляти. Забігши в салон він вихопив пістолет і добив поранених. На його здивування це були люди в цивільному. Так в бронежилетах і з автоматами, але не спецпризначенці. 

 Довго роздумувати йому над цим не дали. Синi "Жигулі", які слідкували за ним весь час, зупинилися. З неї вискочiли двоє чоловіків, дістаючи зброю. Круг вихопив запасний пістолет, застрелив обох. Водiй жигулів вискочив пізніше напарника, затримавшись дістаючи автомат. 

 Падаючи, він встиг випустити одну автоматну чергу. Кругу вона не зашкодила, бо всі кулі пішли в салон авто. 

  Машу Нерест везли на каталці в лікарні. Поруч з нею був Круг, але довести її до операційної йому не дали. Чиїсь руки різко розвернули його, а удар в лице відкинув до стіни. 

- Ти мав  її захищати!!!- кричав оскаженівши Арнольд, завдаючи удар за ударом - Ти мав там лежати, а не вона!!! 

 Випустивши пар, він взяв найманого вбивцю за шкірку, і викинувши з коридору в низ східців прокричав:

- Зникни з її життя, до поки ти  її остаточно не погубив!!!

 Через декілька годин, в знайомому вже парку відбулася зустріч. Сергій Вікторович Качан зустрічався з співробітником СБУ. Сіли на знайому лавку, але на цей раз їм обом було не до шахів. 

- Слухай що твій Круг робить? Десять конторських оперів покласти. Ти розумієш що зараз розпочнеться? 

- Це ви мені пояснiть - якого біса? Ви ж самi сказали,  що генерал Сова повний нуль, за нього ніхто не підтягнеться. 

 Сивий чоловік скривився як вiд зубного болю. 

- Моя вина. Дехто з контори захотів вислужитися. Знайти вбивцю генерала, це гарантована кар'єра. Чини, посади. Ну ось дехто не втримався. 

-  I що тепер робити будемо? 

- Все залежить від того, на скільки він вам дорогий?

- В сенсi? 

- По хорошому його треба віддати нам. Ну а там "чинив опiр при арешті"...

- Не варіант - перебив співробітника органів Сергій Вікторович - Відморозків багато, а от грамотних спеців мало. Дуже мало. 

- Тоді хай зникне. Місяця на три, чотири. Сам розумієш, резонансна справа, ми маємо його шукати. 

 На тому і розійшлися. 

- Отямилася, спляча красуня - сказав вже знайомий хірург, роблячи якісь помітки в її історії хвороби. - Я так бачу ваша парочка вирішила мене забезпечити роботою. 

- Якби то парочка.- простогнала Маша, оглядаючи порожню палату. 

- Слухай не перегинай. Далеко не кожен може собі дозволити денно, і нічно біля ліжка коханої чергувати. Особливо коли вона по п'ять день до тями не приходить. 

- П'ять днів! - дівчина вскочила з ліжка, але лікар схопив її, і поклав назад .

- Ти чого так різко? I ще шви розійдуться. Заспокойся, зателефонували твоєму Арнольду. Вже в дорозі. 

- Якби то моєму. - прошепотіла Маша. 

- Ну це ви вже самі з'ясовуйте. 

 Арнольд влетів в палату, ледь не знісши двері з петель. 

- Машенька ...- почав він, але відразу був перебитий. 

- Не треба. 

- Що не треба?

- Ось цього - вона кивнула на букет її улюблених ромашок в його руках. 

- Нам треба про нас поговорити. 

- Немає ніяких нас. - Маша відвернулася, на силу стримуючи сльози. - Я тобі вдячна за все що ти для мене зробив, але ніяких нас не існує. Підправлю трохи здоров'я, відпрацюю те що лишилося, і ми розійдемося. Правду було сказано: "Такi як ти, не користуються секондом"- витираючи рукавом сльозу.сказала вона - Іди. Будь-ласка йди зараз. 

 Арнольд не послухав. Замість цього він поклав квіти на тумбочку, і сів поруч з нею. Маша  відсуваючись, сіла на ліжку. Вона старалася хоч якось триматися, але сльози потекли з очей. Хлопець обняв її, підсунув до себе. 

- Машенька, Сонечко ти моє, я не знаю хто і що тобі наплів, але ти ніякий не секонд. Ти чудова. Добра, ніжна, лагідна. Ти як промінчик сонця в мороку мого життя. 

.- А сім'я твоя, друзі, партнери?

 - Яка сім'я,  я з дитячого будинку. З самого дна. Коли ще до вісімнадцяти спивалися, на наркоту чи на нари сідали, це нікого не дивувало. Та навіть якщо доживеш до повноліття, майбутнє яскравими фарбами не порадує. 

 Я захотів це змінити, вибратися з того болота. Працював, навчався, робив кар'єру, хотів хоча б чогось досягти в житті. Але одного разу прокидаєшся сам, один, в порожній квартирі, і розумієш що окрім твоєї роботи в тебе нема нічого, взагалі нічого.

 Міняти щось в житті вже пізно, тому починаєш працювати у двічі, в тричі старанніше, аби хоч якось забити цю порожнечу. Приходиш першим, їдеш останнім, до дому приходиш пізно, аби відразу заснути і тільки не переживати ще один самотній вечір. 

 Маша підняла  свою голову, і побачила що Арнольд плаче. Він відвернувся:

- Ти пробач за це. Тобі видужувати треба, а я тут свою маячню на тебе вивалюю. 

 - Арнольд це добре що ти відкрився. Не може людина постійно стільки в собі носити. 

 Але судячи з того як він напружився, стало ясно що аргумент не подіяв. Дівчина перевела розмову в інше русло: 

- Як там наша справа? 

- Маша тобі сил треба набиратися, відпочивати...

 Дівчина відсторонилася:

- Я не хочу валятися без діла. Я хочу вкласти свій вклад в загальну справу. 

- Ну тоді - Арнольд дістав телефон. Через декілька секунд завібрував телефон в неї на тумбочці. 

 Дівчина взяла свій телефон. Там було декілька відео, скинутих Арнольдом.