11 глава

*Майкл
— Ворнер-молодший, негайно до мене. — Я обернувся на знайомий жіночий голос і побачив маму. Вона була не в гуморі. Мабуть, містер Браун все ж таки розказав їй про мої запізнення.
— Мамо... — Діватись було нікуди, тому я попрямував до мами. Вона стояла біля входу у свій кабінет.
— Заходь. Нам потрібно поговорити. — Вона вказала рукою на великі дерев'яні двері й ми обоє зайшли в середину приміщення. Мама сіла за робочий стіл, а я розташувався в кріслі, що було навпроти.
— В тебе щось важливе? Просто в мене пара скоро розпочнеться, — намагався викрутитися я.
— До початку заняття ще 5 хвилин, тому не треба мені тут лапшу на вуха вішати. — Щось мені підказує, що ця розмова буде неприємна. Мама незадоволена і я бачу це по її лиці. Брови підняті, губи зімкнуті в одну лінію і немає навіть натяку на мінімальну усмішку. — Я щойно розмовляла з містером Брауном. Мені прийшлось обманути його через твої вигадки. Ти знову запізнився і замість того, щоб попросити вибачення —     збрехав викладачеві. — Я важко видихнув і прикрив очі рукою. Надіюсь, що мама не помітила, як я завертаю повіки на її слова. Нині що конкурс "Зачитай Майклові нотацію і отримаєш суперприз — відпочинок на Мальдівах ?" Дерек, Ребека, мама... Хто наступний? В мене вже від них всіх болить голова. — Коли ти вже нарешті візьмешся за голову, сину? Кожного разу одне й те саме. Ти дуже безвідповідальний, лінивий та егоїстичний. Мені соромно за тебе. Я чекаю того дня, коли ти станеш нормальною чемною дитиною та відповідальним студентом. 
— Мам, боюсь цей день скоро не настане, — або вірніше сказати, що він взагалі ніколи не настане. Я ледь стримав усмішку від власних думок. 
— Та з тобою жодна серйозна дівчина одружитись не захоче, Майкле! 
Мені зовсім не подобалося, коли мама починала говорити про весілля. Вона неначе не знає скільки мені років. Хто взагалі одружується в такому ранньому віці? Я хотів прочитати їй цілу лекцію на тему: "10 причин чому Майкл Ворнер не задумується над весіллям і не хоче дорослішати", але передумав. Гучний дзвінок, що лунав з коридору, став моїм порятунком.
— Ну все, мені пора. Колись твій блудний син таки стане на праведну дорогу, але зараз йому потрібно гризти граніт науки, щоб не бути телепнем. До зустрічі. 
Я швидко встав і побіг з кабінету. Здається, пронесло. Я попрямував в аудиторію, де мала бути наша наступна пара. Шкода лише, що з Кейт не встиг поговорити. Думаю, вона хотіла мені щось сказати. 
Пара пройшла швидко й легко. Я навіть уважно слухав викладача. Після заняття я хотів поговорити з Кейт, але вона  кудись пішла з Бланкою і я не встиг її наздогнати, тому вирішив написати їй повідомлення.
Майкл: Peach girl, ти хотіла мені щось сказати тоді в їдальні?
Кейт: Лише те, що я б хотіла перенести наше тренування на 7 якщо ти не проти ?
Майкл: О'кей, мені підходить.
Мені здалось, що Кейт щось недоговорює, тому я вирішив написати їй ще одне повідомлення.
Майкл: Щось трапилось?
Кейт: Ні. Просто багато справ і я не встигаю. 
Майкл: Допомога потрібна?
Кейт: Ні, дякую. Думаю, що впораюсь сама.
На цьому наше переписування закінчилась. Я вимкнув смартфон і поклав його собі в кишеню. Все ж, я впевнений, що Кейт не сказала мені правди. 
Решта пар пройшли досить швидко. З Кейт ми після цього більше не говорили і я поїхав додому. Я пообідав, а після цього поїхав в торговий центр за новим смартфоном, бо  мій старий зараз досліджував морське дно океану. Довго по магазинах я ходити не хотів. Я завжди купляв те, що дорожче і якісніше і довго не вибирав.Так було і цього разу. Після того, як я купив новий смартфон мені захотілось пити, тому я вирішив зайти в кав'ярню. Проте, на моєму шляху з'явилась одна довгонога перепона.
— Майкле, яка неочікувана зустріч! — Ребека обійняла мене і поцілувала в щоку. Чесно кажучи, я не дуже хотів її тут бачити, але в мене не було вибору.
— Привіт, — сухо промовив я. На моєму лиці з'явилась фальшива усмішка. — Що ти тут робиш? — Мені було геть байдуже на те, що вона тут забула, бо я хотів чим якнайшвидше забратись звідси геть. Проте, я не був настільки нахабним та не ввічливим, щоб просто послати цю дівчину.
— Я вирішила пройтись по магазинах. Давно не оновлювала свій гардероб. 
— Ага, ясно. — Давно не оновлювала свій гардероб!? Вона що жартує? Кожного дня приходить одягнута в чомусь новому.
— Можливо, прогуляємось, Майкле? А то в мене таке враження, що ти мене уникаєш. — Якби я відмовився від її пропозиції, то лише підтвердив її здогадки, тому мені залишалось лише схвально кивнути.
— Гаразд, ходімо. Я б хотів випити кави. — Я показав їй рукою на кав'ярню. 
— Ок.
Поки я робив замовлення, ця дівчина весь час залипала у своєму телефоні. В неї ще голова від нього не болить? Вона ж схожа на якусь залежну, яка і кроку без свого смартфона не зробить. Поки я пив свою каву, вона фотографувала свій десерт і вмовляла мене зробити ще декілька спільних фото. Я не дуже любив фотографуватись, а особливо — коли я не мав для цього відповідних емоцій. Не люблю ці фальшиві усмішки на камеру, але вона так просила мене. Сабріна зробила покерфейс і надула губи, щоб вони здавались більшими. Невже їй важко усміхнутись? Я згадав про одне фото і зайшов в телеграм. Радісна усмішка одразу з'явилась на моєму лиці, коли я побачив це зображення. На ньому був я і Кейт. Це фото з вчорашнього вечора, коли ми танцювали разом. На ньому вона охопила мене своїми ногами за талію та обняла руками за шию. Ми виглядаємо такими щасливими та життєрадісними на цьому зображенні. На ньому ми справжні, такі як є. Це фото зробив мій друг фотограф, який вчора бачив наш танець і встиг зробити декілька кадрів. Сьогодні він написав мені й скинув ці фото. Ось це мені сподобалось найбільше. Я навіть вирішив поміняти заставку на телефоні й поставив його. Також ці фото я переслав Кейт. Вона переглянула мої повідомлення, але так нічого й не відписала.Тепер я зрозумів, яка є велика різниця між peach girl і Ребекою.
До початку тренувань залишалось менше ніж 30 хвилин, тому ми йшли в напрямку студії. Йти було досить далеко, а їхати на байку Ребека не хотіла, бо це "занадто". Я не розумію людей, які не люблять кататись на байку. Коли я їду на шаленій швидкості, то отримую море емоцій і задоволення, а вона навіть спробувати не хоче! Ми навіть коли йшли дорогою, то не знали про що говорити. В нас немає спільних інтересів, тому ми просто залипали в телефонах і лише інколи перекидались короткими репліками.
— Ребеко, дякую тобі за прогулянку. Я викликав тобі таксі, бо вже йду на тренування. 
— Гаразд, любий... — вона чмокнула мене в щоку і знову почала залипати в телефоні. Я повернув голову в бік і помітив Кейт. Вона прямувала в наш бік.
— Привіт. — Я легко кивнув на її привітання.
— Ходімо, — я показав їй на вхід. 
Ребека подарувала нам свою хитру усмішку й промовила:
— Бувай, любий! — Вона помахала мені рукою вслід… Кейт якось холодним поглядом глянула на неї й зайшла в середину, а я — за нею. 
— Ти все встигла зробити?
— Так, — промивала Кейт, коли ми підіймалися сходами. 
— Надіюсь, що на тренуванні ти будеш активною. — Вчора вона дуже круто танцювала. Хочу, щоб на сцені в нас все так добре вийшло.
— Ага. 
Тренування пройшло досить спокійно і ми навіть не посварились. Цього разу Кейт рухалась набагато краще, ніж на минулій репетиції, але все ж, вона виглядала якоюсь трохи завантаженою та сумною. Вона хотіла приховати від мене свої справжні емоції й навіть усміхалась, але я бачив фальш в її погляді. Щось її турбувало.
— Peach girl, з тобою все добре? — я поклав їй руку на плече і вона обернулась.
— Так, все нормально.
— Нормально? Чому ти мене уникаєш? 
— Я просто трохи втомилась, — буркнула собі під ніс Кейт. 
— Тоді пропоную прогулятись. Думаю, що прогулянка піде тобі на користь.
— Та ні... Мабуть, я вже піду додому, — вона обернулась і попрямувала до виходу, але я впіймав її за руку й обернув до себе.
— Peach girl, я придумав друге бажання. Ти маєш піти зі мною на прогулянку.
— Ну, Майклеее, — вона важко видихнула і глянула на мене. — Я хочу додому.
— Так ми в бік твого дому і будемо йти. 
Я забрав свою шкірянку і ми пішли. На дворі вже було темно. Небо було вкрите зірками. Ми йшли темним парком і дорогу нам освічували ліхтарі. На лавочках сиділи закохані парочки й мило про щось говорили, а ми все з Кейт продовжували іти парком. Раптом ми помітили художника, який малював балончиками. Навколо нього стояло так багато людей і всі з захопленням спостерігали за його роботою. Старенький дідусь пильно вдивлявся в кожного зі своїх клієнтів і малював. Він робив це так швидко й майстерно, що я навіть не встигав за його рухами. За декілька хвилин вже був готовий один з шедеврів.
— Молоді люди, не хочете картину? — запитав він у нас.
В мене з'явилась гарна ідея. Я сказав її на вухо цьому майстру. Той мені усміхнувся і кивнув у знак згоди. Художник дістав зі старої запиленої сумки фотоапарат.
— Peach girl, згадай той момент, коли ми танцювали з тобою на пляжі, пригадай ті емоції, які тоді відчувала та усміхнись. — Кейт здивовано глянула на мене. — Не заставляй тебе лоскотати, peach girl. — Вона  таки усміхнулась на мої слова, бо я сказав це досить незвичним тоном, а тобі  підійшов до неї ближче і покружляв. Її плаття так гарно розвивалось на вітрі, а сама Кейт подарувала мені свою чарівну посмішку.
— Готово, — промовив художник. Я підійшов до нього ближче і глянув на фото. Воно було просто шикарне. Я вперше бачу такий щирий та красивий знімок. Зірки на фоні надали йому особливої магічної атмосфери. — Через 10 хвилин картина буде готова.
— Ок.
— Ворнер, що ти задумав? — Кейт так нічого й не зрозуміла і фото вона не бачила. Потрібно якось відвернути її увагу на 10 хвилин. Я обернув голову і побачив поруч молодих музикантів. В мене виникла ще одна божевільна ідея. Я взяв Кейт за руку і потягнув за собою. — У вас можна замовити пісню?
— Так, — відповів мені молодий хлопець з гітарою і мікрофоном в руках. 
— Banners — Someone to you.
Я пам'ятав, що це був один з саундтреків до "Після" — улюбленого фільму Кейт, а ще я знав, що вона дуже любить цю пісню.
— Ок.
Музиканти почали грати. Кейт усміхнено й водночас здивовано глянула на мене. Мені й самому стало радісно від того, що її настрій покращився. Я простягнув їй руку і запросив на танець. Не скажу, що ми танцювали контемп. Це швидше був набір дивних рухів, які приносили нам усмішки та задоволення. Нарешті ця дівчина усміхалась. Мені було так весело й добре поруч з Кейт. Несподівано почав падати дощ. Такий теплій літній дощик, який взявся ні звідки. Люди почали ховатись під накриттями магазинів і кафе, а ми з Кейт не зрушили з місця, а  продовжили танцювати й веселитись, правда вже за декілька секунд ми промокли до нитки. Плаття красиво обтягнуло її вузьку талію. По лиці Кейт скорочувались краплинки дощу. Ця мить належала лише нам. В її красивих очах я просто тонув і не міг відвести погляду. Стрибки, кружляння, рухи в такт музиці і яскраве світло фонарів прямо на нас... Пісня закінчувалась, а я все не міг відпустити її руку. Нам було байдуже на всіх навколо, були важливі лише емоції, які ми зараз відчували: щастя, радість і ще одне нова для мене почуття...
Дощ не припиняв падати й ми вже стояли в калюжі. При кожному русі струмінь води з дороги підіймався вгору. Люди почали плескати нам в долоні й це ще більше потішило мене. Все ж, життя прекрасне й один момент може змінити усе. Щастя не в грошах і не в статусі, а в ось таких-от дрібничках у вигляді танців під дощем і людях, які поруч з нами. Зараз зі мною людина, яка має бути і я це прекрасно розумію. Оплески посилились, останні акорди пісні добігають кінця... Я підійшов ближче до Кейт і міцно притиснув її до себе. Не знаю чому, але мені просто хотілось її обійняти. 
— Дякую тобі за цей вечір, — тихо прошепотіла вона мені на вухо. Я знову усміхнувся від того, що зміг її розвеселити. Я нахилився і поцілував її в щоку. Можливо, це було зовсім по-дитячому, але дуже мило і слушно в цей момент. Я відчував дивні почуття, що зароджувались десь глибоко всередині мене. Здавалося б, що це звичайний поцілунок в щоку, а я відчував якісь незрозумілі емоції. Всередині мене ніби кружляли в танку тисячі метеликів, а ще я боровся з бажанням заспівати якусь романтичну баладу. Найважчим в цей момент було відпустити її та просто відсторонитись. Мені хотілось подовше насолодитись ніжним ароматом її парфумів і намилуватись шовковим волоссям, яке переливалось на світлі від фонаря. Я відчував якусь прив'язаність до цієї незвичайної дівчини. Кейт, мабуть, фея, бо іншого пояснення, крім того, що вона мене зачарувала в мене немає.
Потрібно опанувати себе і свої почуття!
Я відійшов на два кроки назад, як би важко відпускати її не було. 
— Тепер в мене залишилось лише одне бажання, — сумно промовив я. — Проте, я постараюсь придумати щось цікаве.
— Ну я в цьому не сумніваюсь.
Я накинув їй на плечі свою шкірянку, бо дощ не перестав падати, а Кейт повністю промокла. Мені не хотілось, щоб вона захворіла.
Я взяв її за руку і потягнув до того художника, бо він вже махав до мене рукою.
— Майкле, ми вже там були. Куди ти мене тягнеш?
— Скоро дізнаєшся. Я закрию тобі очі заради інтриги.
— Ворнер, моя нервова система не витримує таку велику кількість сюрпризів. Скоро в мене станеться серцевий напад. 
— Думаю це буде не скоро. 
Я пропустив її вперед і закрив очі.
Я глянув на картину і відкрив рота від здивування. Вона була дуже красива  і я не міг відвести від неї погляд. Тоді я відкрив очі Кейт, щоб вона теж могла побачити цей витвір мистецтва.
— Вау! — єдине, що вона спромоглась промовити. Я взагалі не міг підібрати слів, настільки це було дивовижно й магічно.
— Це дуже красиво! Ви професіонал своєї справи. Скільки коштуватиме ця картина? — Я готовий купити цю картину за будь-які гроші.
— Ні, це подарунок. Ви двоє нагадали мені декого з минулого. Прошу прийняти цю картину від мене.
— Дуже вам дякую! Це найкрасивіша картина, яку я бачив у своєму житті. В мене немає слів, щоб описати наскільки вона крута. — Художник усміхнувся і кивнув мені. Він передав картину Кейт і вона радісно усміхнулась. Цей невеличкий подарунок зробив її щасливою. Ми відійшли трохи, але тут я почув голос цього художника.
— Юначе!  — він махнув мені рукою і я  назад пішов до нього, а Кейт тим часом присіла на лавочку.
Я підійшов до нього і він вручив мені фотографію з якої писав картину. Коли він мені її віддав, то промовив:
— Ціную ту, яка заставляє тебе усміхатись і битись твоє серце швидше. Заради неї ти здатен на будь-який вчинок, яким безглуздим він комусь не здавався. Зроби все, щоб щастя не залишилось просто в спогадах хлопче, бо цінувати починаєш лише коли втратиш...
Я не зовсім зрозумів його слова, але, можливо, коли буду в його віці то вже зрозумію. Не знаю...
Я взяв фото і пішов до Кейт.
Дощ вже трохи настав і ми пішли дальше. Добре, що хоч на вулиці було досить тепло і нам не було холодно.
Я провів Кейт до самого дому.
— Надіюсь, що тобі сподобався цей вечір, peach girl.
— Так, сподобався. Ми з тобою навіть не сварились сьогодні. Хіба це не дивно? — ми обоє почали сміятись. А й справді, вже кінець дня, а ми ще сьогодні не сперечалися.
— Думаю, що ми б могли навіть стати хорошими друзями, якби не виплескували свої негативні емоції один на одного.
— Можливо... Дякую тобі, Майкле.
— І тобі дякую. Бувай. — Кейт востаннє за вечір усміхнулась мені і зайшла й під'їзд, а я ще декілька секунд подивився як вона іде й теж пішов додому.