Розділ 65. Браслети дружби та розмова до душі

На другому поверсі дачі у світлій кімнаті Лисії кипіла робота. Дівчата розклали на м'якому килимі яскраві коробочки з різнобарвним бісером, ліскою та замочками. Надворі тихо шуміли сосни, а в кімнаті пахло стиглою малиною та свіжим чаєм, який їм принесла Шарлотта.

— Дивись, Лісіє, — наочно пояснювала Софія, спритно орудуючи маленькими пальчиками. — Спочатку набираєш три сині бісеринки, потім одну золоту, і прошнуровуєш волосінь навхрест. Виходить візерунок, як маленька корона!

Лісія уважно, майже з ювелірною точністю повторила рух. У її рідному світі дворянських дівчаток вчили складній вишивці золотою ниткою та каліграфією, але плетіння з маленьких скляних кульок здавалося їй чимось неймовірно чарівним і простим одночасно.

- У тебе чудово виходить! — захопилася Софія, роздивляючись перший готовий ряд. - Ти така обережна. Я ось завжди все розсипаю.

У дверях кімнати з кухлем чаю тихо з'явився Рітц. Він намагався сидіти на стільці в коридорі, але як вірний розвідник не міг не доглядати юну пані.

Софія підвела голову і задерикувато крикнула:
- Рітц! А ти чого там сидиш один? Заходь до нас! Хочеш, ми і тобі браслет сплетемо? Чорно-срібний, як у справжнього ніндзя!

Ритц від несподіванки мало не пролив чай. Він зніяковіло хитнув головою, відновлюючи звичну строгість:
— Дякую, але воїнові... тобто хлопцеві начебто мене не належить носити прикраси зі скель. Я просто... стежу за порядком.

— Та гаразд тобі, не занудьгуй! — засміялася Софія. — У нас усі хлопчики в класі носять плетені фенечки, це ж на удачу!

Лісія тихо засміялася, дивлячись на те, як суворий розвідник, який не раз дивився в обличчя смерті, зніяковів перед звичайною десятирічною школяркою.

Коли перший браслет був готовий, Софія акуратно застебнула його на зап'ястя Лісії. Синьо-золоті кольори ідеально підходили під колір її очей.

— Це браслет дружби, — серйозно сказала Софія, дивлячись Лисії просто у вічі. — Знаєш, Лісіє... Коли ти тільки прийшла до нас у клас, ти здавалася такою тихою і самотньою. Наче приїхала з якогось зовсім іншого, далекого місця. Але ти найдобріша і найкласніша подруга з усіх, хто в мене був.

Лісія завмерла. У її грудях спалахнуло таке тепло та подяку, що на очі знову ледь не навернулися сльози. Вона опустила погляд на новий браслет, а потім щиро обійняла Софію.

— Дякую тобі, Софіє... Ти навіть не уявляєш, як багато для мене означають твої слова. Я... я справді прийшла здалеку. Але завдяки тобі та всім моїм близьким, тут я почуваюся як удома.

За дверима в коридорі Рітц тихо сперся об стіну і трохи посміхнувся. А на першому поверсі, чуючи дзвінкий сміх дівчаток з балкона, Роксі, Еріс та Шарлотта спокійніше і впевненіше дивилися в майбутнє. Їхня мала місія в цьому світі була виконана — маленька Лісія знову була щасливою.