Розділ 61. Доповідь директору та місцева репутація

Наступного ранку, перед початком перших уроків, Роксі вирішила, що за правилами гарного тону та суворої субординації їй варто обговорити вчорашній інцидент з керівництвом. Поправивши свій акуратний кардиган, вона попрямувала до кабінету директора і ввічливо постукала у двері.

— Увійдіть! — пролунав бадьорий голос Лариси Петрівни.

Директор сиділа за столом, перебираючи якісь відомості, але побачивши нову співробітницю, відразу відклала папери і привітно посміхнулася.
- А, Роксано Миколаївно! Доброго ранку. Як минув ваш перший день? Бібліотечний фонд не дуже вас налякав?

— Доброго ранку, Ларисо Петрівно. Фонд у повному порядку, я вже почала складати новий електронний каталог, — спокійно відповіла Роксі, сідаючи на запропонований стілець. — Але я прийшла з іншого питання. Я вважаю своїм обов'язком доповісти про одну ситуацію, яка сталася вчора після обіду.

Лариса Петрівна трохи напружилася, поправивши окуляри:
— Щось сталося? Хтось із дітей нагрубіянив вам?

- Нічого серйозного, - Роксі зберігала абсолютно незворушний вигляд. — До читальної зали зайшли троє хлопців із восьмого класу. Поводилися досить шумно, нехтували правилами тиші і дозволили собі фамільярність. Я провела з ними сувору виховну бесіду. Вони все усвідомили, взяли потрібні підручники та пішли у повній тиші. Я просто вирішила уточнити: чи не перевищила свої повноваження, зробивши їм жорстке зауваження?

Директор задумливо насупилась:
- Троє з восьмого? Випадково, не високий рудий хлопець, другий із вічною жуйкою, а третій — найгучніший, із рюкзаком у наклейках?

Роксі кивнула:
— Так, опис точно збігається.

Лариса Петрівна відкинулася на спинку крісла і раптом розсміялася, знявши окуляри.
— Роксано Миколаївно, ви мене дивуєте! Це наша знаменита «трійця» — головні хулігани восьмої паралелі. На них щотижня скаржаться вчителі математики та фізкультури. Вони, звичайно, нікого не слухають. І ви хочете сказати, що заспокоїли їх просто словами, без криків та викликів батьків до школи?

— У моєму минулому місці роботи мені доводилося утихомирювати набагато більше... буйних підопічних, — Роксі дозволила собі ледве помітну усмішку, згадавши тренування з непосидючою Еріс і битви з магічними тварюками. — Дисципліна потребує твердості духу, а не підвищення голосу.

— Неймовірно, — зі щирою повагою вимовила Лариса Петрівна. — Ви не те, що не перевищили повноваження, ви зробили школі ласку. Якщо вони почнуть хуліганити, сміливо відправляйте їх до мене. Але, чує моє серце, у вашій бібліотеці вони тепер будуть вести себе тихіше за воду, нижче трави.

Роксі ввічливо вклонилася – легким, майже непомітним дворянським кивком – і вийшла з кабінету.

Повертаючись світлом коридором до свого робочого місця, вона відчувала приємну впевненість. Місцевий світ, хоч і був позбавлений звичної магії, жив за тими самими законами справедливості та порядку. І Роксі, колишня наставниця магів, була готова цей порядок підтримувати.