Розділ 57. Парк «Наталка» та невидима варта

 Суботній ранок видався на диво сонячним і теплим. Парк «Наталка» на Оболонській набережній був сповнений людей: сім'ї неспішно прогулювалися вздовж Дніпра, велосипедисти проносилися спеціальними доріжками, а в повітрі витав солодкий аромат кави та цукрової вати.

Лісія, одягнена в легку осінню курточку та модні джинси, із завмиранням серця стояла біля головного входу. Невдовзі з натовпу виринула Софія в яскравій рожевій худорляві й радісно замахала рукою:

- Лісіє! Привіт! Ура, ти прийшла!

- Привіт, Софіє! — Лісія розпливлася у щасливій усмішці, обіймаючи подругу.

— Ну що, пішли за тим морозивом? Тут роблять найкраще в місті: з карамеллю та горішками! — заторохтіла Софія, захоплюючи Лісію в глиб парку.

Поки дівчатка безтурботно балакали, обговорюючи шкільні уроки та улюблені мультфільми, метрів за двадцять позаду них розгорталася справжня шпигунська місія.

Рітц, одягнений у непримітну темну куртку та темні сонцезахисні окуляри, які йому урочисто вручила Катя, крався від дерева до дерева з грацією професійного шпигуна. Його погляд сканував натовп, шукаючи найменших ознак загрози.

— Рітце, припини ховатися за кожним кущем, — пролунав у його навушнику спокійний голос Шарлотти. Вона сиділа на лавці трохи віддалік, вдаючи, що захоплено читає електронну книгу, але при цьому ні на секунду не випускаючи дівчат з поля зору. — Ти привертаєш більше уваги, ніж просто йшов по доріжці. Люди на тебе вже озираються.

— Пані Шарлотто, ви не розумієте, — напружено прошепотів розвідник у мікрофон гарнітури. — Будь-якої миті з-за рогу може вискочити найманець! А ці їхні двоколісні залізні візки? Вони носяться з величезною швидкістю!

У цей момент повз Ритца з тихим дзижчанням пронісся хлопець на електросамокаті. Розвідник миттєво напружився, його рука інстинктивно потяглася до пояса, де в рідному світі висів би кинджал, але намацала лише кишеню джинсів.

- Рітц, це самокат, - зі смішком обсмикнула його Шарлотта. - Розслабся. Це мирне місто.

Тим часом Софія та Лісія підійшли до яскравого кіоску. Софія купила два великі ріжки з морозивом і простягла один подрузі.

- Пробуй! - гордо сказала вона.

Лісія обережно відкусила краєчок. Її очі миттєво розширилися від захоплення. Холодні, солодкі ласощі з хрусткими горішками танули в роті, залишаючи неймовірний смак. У замку графа Плейда подавали вишукані десерти, але це просте морозиво в осінньому київському парку здалося їй найсмачнішою стравою на світі.

- Ну як? — спитала Софія, злизуючи карамель.

— Це... божественно! - щиро видихнула Лісія.

Вони сіли на парапет біля води, дивлячись на широке русло Дніпра. Софія розповідала кумедні історії про їхніх однокласників, а Лісія слухала, дзвінко сміючись і відчуваючи себе абсолютно звичайною, щасливою дитиною.

Здалеку спостерігаючи за цією картиною, Рітц нарешті дозволив собі розслабити напружені плечі. Він зняв темні окуляри і трохи посміхнувся.

— Ви мали рацію, пані Шарлотта, — тихо промовив він у гарнітуру. — Цей світ... він справді безпечний для неї. Я ніколи не бачив пані Лісію такою щасливою.

- Ось саме, Рітц, - тепло озвалася Шарлотта. — Тому наше головне завдання просто не заважати їй насолоджуватися цим дитинством.