Розділ 45. Перші кроки у новий світ

Наступного ранку дача ожила зранку. Осіннє сонце ледь пробивалося крізь золотисте листя сосен, а на кухні вже кипіла робота.

Марина зібрала з собою папку з першими паперами, одягла куртку і взяла ключі від машини:
— Так, я поїхала до міста. Спочатку зустрінуся з юристом, потім заскочу до соцслужби. Якщо все піде гладко, надвечір у нас на руках будуть перші довідки для Лісії. Катю, ти за старшу в хаті!

— Не хвилюйся, за старшу тут Гілен, а я за кухаря і стиліста, — пожартувала Катя, дістаючи з шафи ноутбук. — Будемо поки що з Лісією вибирати шкільний портфель та зошити в інтернеті.

Коли машина Марини зникла за воротами кооперативу, Роксі, Еріс, Гілен та Шарлотта зібралися у дворі. Ранковий обхід території був обов'язковою частиною їхнього розкладу: портал у лісі міг прокинутися будь-якої миті.

- Шарлотто, тримайся поряд зі мною, - сказала Роксі, перевіряючи натяг ременів на своїй мантії. — Сьогодні перевіряємо далекий периметр біля річки. Якщо заміною аномальні сплески — одразу ставимо маркери.

- Зрозуміла, Роксі! — зібрано кивнула Шарлотта, міцно стискаючи свою палицю. - Я готова.

Дівчата заглибились у сосновий ліс. Цього разу хащі здавались спокійними: птахи тихо перегукувались у кронах дерев, а свіжий осінній вітер доносив запах близької води. Місце вчорашнього розлому повністю затяглося, залишивши лише трохи припалену траву дома воронки.

— Здається, сьогодні все тихо, — констатувала Еріс, спершись на рукоятку меча і озираючись на всі боки. — Навіть якось нудно. Жодного потворного демона.

— Не розслабляйся, Ерісе, — суворо зауважила Гілен, прислухаючись до лісу. — Просторові тріщини передбачити не можна. Вони як дикий звір: причаїться, а потім б'ють без попередження.

У цей час на дачі Катя показувала Лісії екран ноутбука. Дівчинка заворожено дивилася на яскраві каталоги шкільного приладдя:
— Дивись, Лісіє, ось такі рюкзаки зараз носять твої ровесники у Києві. Який тобі більше подобається - з котиками, космічним принтом чи просто лаконічний однотонний?

Лісія обережно торкнулася пальчиком блискучого екрану, розглядаючи акуратні пенали та кольорові ручки:
— Вони... такі гарні та яскраві. У нашому замку всі книги були у важких шкіряних палітурках, а писче пір'я доводилося постійно заточувати. Невже у вашій школі всі діти користуються такими дивовижними речами?

- Саме! - Усміхнулася Катя. — І в тебе буде все те саме. Ми зробимо так, щоб ти почувала себе звичайнісінькою, щасливою школяркою.

Лісія тихенько посміхнулася. Страх перед невідомим світом остаточно поступився місцем щирій дитячій цікавості. Вона розуміла, що попереду на неї чекає багато труднощів і звикання до нових правил, але поряд з нею були сильні, надійні люди, готові захистити її і допомогти пройти цей шлях.