Розділ 43. Шкільне питання та документи

Марина задумливо постукала пальцями по столу, перевівши погляд на дванадцятирічну Лісію, яка якраз доїдала останню пампушку.

— Якщо Лісія залишається з нами в Києві, їй не можна просто сидіти в чотирьох стінах, — сказала Марина. — Їй лише дванадцять років. У нашому світі діти у цьому віці мають навчатися та спілкуватися з однолітками. Лісії треба йти до школи!

Маленька Лісія замерзла з ложкою в руці і розгублено моргала, перепитуючи:
— До... школи? Але ж я дворянка! Мене вчили фехтуванню, етикету, грамоті та управлінню маєтком особисті репетитори... Що таке ваша школа? Там навчають мистецтву війни?

— Школа — це місце, де сотні дітей сидять за партами, навчають математику, історію, мови та постійного сперечаються з учителями, — з усмішкою пояснила Катя, а потім зітхнула та хитнула головою. — Марино, ідея хороша! У звичайній українській школі їй було б чудово адаптуватися. Але ти про документи подумала? У неї немає нічого: ні свідоцтва про народження, ні медичної карти, ні прописки! Без документів її в жодну школу Києва просто не зарахують. Що робити?

Шарлотта, яка уважно слухала розмову, спохмурніла:
- Документи? Без них у вашому світі людина вважається не існуючою?

— Майже, — хмикнула Еріс, спираючись спиною на кухонний гарнітур. — Як у нас без гербового друку дворянського будинку!

Марина впевнено посміхнулася і дістала з кишені свій смартфон:
- Не переживайте. Зробимо! У мене є добрі знайомі, які працюють у сфері опіки та соціальної допомоги, а також кілька перевірених контактів. Оформимо її як вимушену переселенку, яка втратила документи під час евакуації. Поставимо на облік, зробимо довідки, і Лісія стане офіційною школяркою.

Лісія злякано поглянула на Шарлотту та Роксі, шукаючи підтримки:
— А там... у цій школі... не треба битися на мечах?

— Ні, мале, — з доброю смішкою в очах відповіла Роксі, погладив дівчинку по голові. — Найстрашніше, з чим ти зіткнешся — це контрольна з математики. Але повір, що після реальної війни це зовсім не страшно.