Розділ 41. Гіркота реального світу

Слова Роксі про те, що в Києві тихо і немає воєн, боляче відгукнулися в серці Марини. Вона зупинилася на лісовій стежці, важко зітхнула і з сумною, гіркою усмішкою подивилася на іномирянок. — У нашому світі теж триває війна. В Україну вторглася Росія. Дівчата завмерли. Шарлотта і Роксі здивовано переглянулися, а Еріс зупинилася, все ще тримаючи Лісію на плечах. — Що?.. — розгублено перепитала Роксі. — Але ж тут все виглядає так спокійно... Немає спалених замків, немає армій, що марширують, прямо біля цих дач...— Ми зараз у відносно безпечному регіоні, під Києвом, — пояснила Марина, гірко зітхнувши. — Але на сході та півдні нашої країни точаться жорстокі, криваві бої. Нас щодня атакують ракетами та дронами. Ми навчилися жити з цим, працювати, допомагати армії та захищати свій дім, але назвати наш світ абсолютно мирним... на жаль, не можна. Еріс стиснула кулак вільна руки, її очі спалахнули суворим розумінням: - Отже, вороги нападають на ваші землі без причини? Просто бажаючи забрати те, що їм не належить? — Саме так, — кивнула Марина. Шарлотта підійшла до Марини і обережно торкнулася її рукава: — Я думала... що вирвалася зі світу нескінченних воєн у місце, де панує абсолютний спокій. Але тепер я бачу... люди всюди борються за свою свободу. Лісія, що сиділа на плечах Еріс, тихо прошепотіла, стискаючи сукню: — Отже... тут теж треба бути сильними? — Але різниця в тому, що тут люди захищають свою землю так само запекло, як і ми у своїх світах. А тепер у цього світу є ще й ми. Роксі підійшла до Марини і міцно потиснула її руку: — Дякую за чесність, Марино. Це нічого не змінює у нашому рішенні. Якщо цей світ дав нам притулок і притулок, ми захищатимемо його — і від міжпросторових монстрів, і від будь-якої іншої загрози.