Розділ 40. Нова гостя та шлях назад

Маленька Лісія жадібно зробила кілька ковтків води із пластикової пляшки. Вона все ще виглядала наляканою, міцно стискаючи край сукні і озираючись на високі сосни і дивний, не бачений нею раніше портал, який повільно затихав і зменшувався у розмірах.

- Не бійся, Лісіє, - м'яко сказала Шарлотта, присідаючи поряд з нею і акуратно поправляючи її розпатлане волосся. — Ці люди наші друзі. Ми у безпечному місці. Тут немає ворожих солдатів та стріл.

Лісія шморгнула носом, підняла свої великі, сповнені сліз очі і подивилася на Шарлотту, а потім на високу, сувору Еріс і синяву Роксі.

- Шарлотто... А де пан Арс? — тихо спитала вона, озираючись довкола. — Він лишився там, на полі бою?

- Нам треба йти звідси, - суворо перебила Гілен, чуйно прислухаючись до звуків лісу. — Розлом затихає, але шум та магія могли залучити інших істот. Зустрічати їх тут, у глибокій гущавині, безглуздо.

— Гілен має рацію, — погодилася Роксі, піднімаючи свою палицю. — Про просторову магію ми дізналися головне: брама нестабільна і затягує людей прямо з епіцентру конфліктів. Лісіє, йди з нами. Ми все тобі пояснимо дорогою.

Еріс без зайвих слів легко підхопила дванадцятирічну Лісію і посадила її собі на плечі, як зовсім маленьку. Лісія від несподіванки пискнула, але швидко зрозуміла, що сильна рудоволоса войовниця тримає її міцно та впевнено.

- Потрапила так потрапила, - буркнула Еріс, крокуючи попереду загону. — Політичні шлюби у дванадцять років... Та у вас там у дворянських будинках ще гірші порядки, ніж у нас в Асруа! Нічого, мале, поки ти з нами, ніякий лорд чи герцог тебе не скривдить.

— Ерісе, не лякай дитину своїми промовами, — посміхнулася Марина, замикаючи колону і на ходу звіряючись із карткою в телефоні. — Головне, що ми встигли вчасно.

Шарлотта йшла поруч із Роксі, задумливо дивлячись під ноги. У її голові остаточно склався пазл:
— Виходить... цей світ справді стає укриттям для тих, світи яких охоплені вогнем. У Києві тихо, немає воєн, а люди тут живуть зовсім інакше. Тепер я точно впевнена: хочу залишитися тут і захищати це місце.

— Спочатку дістанемося до дому і нагодуємо Лісію, — посміхнулася Роксі. — А вже із захистом Києва та улаштуванням нашого нового життя ми обов'язково розберемося разом.

Загін швидко рушив лісовою стежкою назад до дачного кооперативу, залишаючи за собою згасаючий фіолетовий розлом.