Розділ 38. Ранкові збори та лісова стежка

Перші промені осіннього сонця пробивалися крізь густі крони сосен, забарвлюючи подвір'я дачі в м'яке золотаве світло. Вранішнє повітря було прохолодним, на траві блищала роса, а в повітрі стояв стійкий запах хвої та вологої землі. Вчорашній пролом у паркані Марина з Катею тимчасово прикрили важкими дерев'яними щитами та старою садовою лавкою.

На кухні кипіла робота. Катя пакувала в рюкзаки бутерброди, воду у пластикових пляшках та пару аптечок, а Марина роздавала останні інструкції.

- Карта завантажена в телефон, зв'язок поки є, але в глибині масиву сигнал може зникнути, - суворо сказала Марина, передаючи Роксі невеликий павербанк. - Катя залишається на дачі на варті. Якщо щось піде не так — одразу даєте сигнал.

— Не хвилюйся, Марино, — відповіла Роксі, стягуючи ремінь свого плаща. — З нами два майстри меча та два мага. Ми просто проведемо розвідку та оцінимо масштаби просторового розриву.

Шарлотта, що вже звикла до свого нового оточення, з цікавістю розглядала налобний ліхтарик, який їй вручила Катя.

— У моєму світі магам вогню часто доводилося освітлювати шлях заклинаннями, — тихо пробурмотіла Шарлотта, акуратно вдягаючи ремінець на голову. — А цей маленький артефакт працює без жодної краплі мани... Дивовижний світ.

— Гаразд, годі балакати, — Еріс перекинула піхви через плече і хижо потяглася. - Вороги самі себе не знищать. Гілен, веди.

Зверолюдка мовчки кивнула. Її чуйне вухо смикнулося, визначаючи напрямок вітрів. Вона перемахнула через імпровізовану барикаду біля паркану і першою вступила під покров Вишгородського лісу. За нею потяглися решта.

Ліс зустрічав їх незвичною, майже дзвінкою тишею. Ні співи птахів, ні шелесту дрібних звірят — лише тріск сухих гілок під чоботами. Чим глибше загін просувався в хащі, тим відчутніше ставав дивний тиск у повітрі.

— Відчуваєте? — зупинилася Роксі, піднімаючи палицю. На його кінці запульсував слабкий синій вогник. — Мана тут нестабільна. Вона вібрує, наче натягнута струна.

— Запах змінився, — додала Гілен, озираючись на всі боки. - Не сосни і мох. Пахне озоном та паленою міддю. Ми близько.

Шарлотта стиснула свою палицю обома руками, зробивши крок ближче до Роксі. Попереду, за густим чагарником, між стовбурами старих дерев затеплілося дивне фіолетове свічення. Повітря навколо нього помітно спотворювалося, заломлюючи світло, наче від розпеченого асфальту.

Аномалія була зовсім поряд.