Розділ 24. Тривожні роздуми Роксі

Поки Еріс і Гілен поверталися до машини, допомагаючи зляканому дядькові Каті прийти до тями і прибрати з дороги залишки зниклих тварин, Роксі стояла біля узбіччя і дивилася на те місце, де щойно вирував просторовий розлом.

На її обличчі не було звичної лагідної посмішки. Сині брови були зсунуті, а губи щільно стиснуті. Усередині її наростало глибоке, неприємне передчуття.

Марина підійшла до чарівниці, помітивши її похмурий вигляд, і тихо спитала:
- Гей, Роксі? Ти чого? Все ж таки закінчилося, Еріс їх у два рахунки поклала. Чого ти переживаєш?

Роксі повільно похитала головою, схрестивши руки на грудях, і важко зітхнула.
— Марино, ти не розумієш... У нашому світі поява нижчих демонів на відкритій місцевості ніколи не відбувається сама собою. Це завжди наслідок або масштабного заклинання призову, або того, що просторова тканина тут буквально тріщить по швах.

Вона повернулася до Марини, і в її очах читалося щире неприйняття ситуації:
— Мені не подобається те, що тут відбувається. Зовсім не подобається. Я тільки-но почала вірити, що ми знайшли тихий, безпечний притулок, де можна пожити спокійним людським життям, випити кави, влаштуватися на роботу...

Роксі гірко посміхнулася і подивилася на свої долоні:
— Я думала, ми просто втікачі, що застрягли між світами. Але якщо за нами тягнеться ця погана, якщо розломи починають пропускати монстрів прямо на вулиці мирного міста... це означає, що наша парафія сюди заразила цей світ. Або гірше — хтось цілеспрямовано відчиняє тут ці «двері», використовуючи нас як приманку.

Марина посерйознішала. Усі аргументи Роксі звучали страшно логічно.

— Тобто... ти гадаєш, що нас переслідують? — тихо сказала Марина.

— Я поки що нічого не стверджую, — відповіла Роксі, поправляючи поля свого гострого капелюха і прямуючи до машини. — Але одне я знаю точно: на дачі нам доведеться не просто відпочивати та ховатися. Мені потрібно терміново дістатися до комп'ютера з інтернетом та підняти всі доступні архіви за місцевими аномаліями. Якщо ми не з'ясуємо, чому відчиняються ці ворота, скоро цей затишний світ перетвориться на такий же жах, від якого ми намагалися втекти.

Переконавшись, що всі пасажири знову зайняли свої місця, дядько Каті, все ще блідий, але вже взяв себе в руки, повернув ключ запалення. Машина плавно рушила з місця, продовжуючи шлях до дачі під Вишгородом, але атмосфера в салоні стала зовсім іншою. Дорожня пригода остаточно перетворилася на сувору боротьбу за виживання.