Розділ 18. Несподіване визнання Роксі

Пропозиція Марини переїхати на дачу під Вишгородом зависла в тиші. Всі очікували, що мудра і розважлива Роксі Мігурдія почне зважувати всі «за» і «проти», оцінювати ризики просторових спотворень або говорити про те, як скоріше знайти спосіб повернутися.

Натомість Роксі акуратно опустила чашку з кавою на стіл, склала руки на колінах, обвела поглядом затишну київську кімнату, телевізор, що світиться, і чашки з ароматним напоєм, а потім спокійно і твердо промовила:

— А знаєте... Я взагалі хотіла б залишитися жити тут. Зовсім.

У кімнаті миттю запанувала абсолютна тиша. Здавалося, навіть гуркіт машин, що проїжджають за вікном, стих.

Еріс ледь не випустила з рук кухоль. Вона різко повернулася до чарівниці, витріщивши очі так, що вони стали схожі на блюдця, і голосно випалила:

— Що?! Роксі?! Ти збожеволіла?! Як це залишитися?! А Рудеус? А твій обов'язок, наші битви, порятунок світу? Ти ж маг! Як ти можеш просто так здатися і проміняти свій будинок на... на цей дивний світ із заліза та паперу?!

Гілен теж насупилась, поклавши руку на рукоятку невидимого тут меча, і з підозрою подивилася на подругу:
- Роксі. Твої слова звучать дивно. Воїни не дезертирують. Ми повинні знайти дорогу назад.

Марина і Катя переглянулися в повному шоці, не знаючи, чи втручатися в цю драматичну суперечку міжсвітових войовниць.

Роксі анітрохи зніяковіла. Вона важко зітхнула, поправила свій гострий капелюх і м'яко посміхнулася, дивлячись на обурену Еріс:

— Ерісе, послухай мене. У нашому світі я все життя блукала по руїнах, бігла від переслідувань, боялася демонів, шукала зізнання і відчувала себе самотнім книжковим пилом. А тут... — Роксі обвела рукою кімнату. — Тут тепло, в будинках тече гаряча вода з блискучих труб, люди можуть спілкуватися на відстані за допомогою маленьких коробочок у кишені, ніхто не спалює села через расові забобони, а кава з молоком і цукром — це найбільший винахід у Всесвіті.

Вона з теплом подивилася на Катю та Марину, а потім знову перевела погляд на спантеличену Еріс:

— До того ж… хіба ви не зрозуміли? У цьому світі нас ніхто не вважає «вигаданими персонажами». Тут ми можемо просто жити. Спокійно, без вічного страху перед інтригами Асурійськими і демонічними богами. Мені дуже подобається це місто, його ритм, ця затишна осінь у Києві і... ваші технології. Хіба це погано — хоч раз у житті захотіти пожити для себе?

Еріс завмерла з відкритим ротом. Вона звикла, що Роксі завжди була розважливим наставником і опорою, але такого повороту подій не чекав ніхто.

— Але... як же Рудеус?.. — уже тихіше, розгублено прошепотіла Еріс, опускаючи плечі.

— А Рудеус, я впевнена, впорається і без нас, — підморгнула Роксі, підводячись з-за столу. — Але це не означає, що я не допоможу вам відчинити браму. Допоможу. Просто... коли все закінчиться, у мене, мабуть, залишиться свій власний вибір, чи не так?