Квартира Каті раптово стала тісною для компанії міжсвітових мандрівників.
Роксі сиділа на дивані, дивлячись круглими від подиву очима на працюючий телевізор, на якому саме йшла якась передача. Гілен, відчуваючи себе трохи скуто в тісній вітальні, стояла біля вікна і з підозрою розглядала машини, що проїжджали внизу, раз у раз інстинктивно торкаючись рукояті свого меча.
Еріс тим часом заварювала на кухні каву для подруг, коротко переказуючи їм усе, що вона дізналася за ці дні: про те, що вони «персонажі книги», про інтернет, про паперові гроші та про те, що їхній світ для місцевих жителів — лише популярна історія.
Роксі ледь не поперхнулася повітрям, почувши це:
— Тобто... хочеш сказати, що всі наші битви, біль, перемоги та поразки... хтось просто записав на папері заради розваги?!
— Сама шокована, — зітхнула Еріс, ставлячи перед ними чашки. — Але зараз головне інше. Ви тут, а значить, ворота між світами відчиняються не випадково. Якщо ми знайдемо закономірність, то зможемо повернутися до Рудеуса!
У цей момент з кімнати вийшла Марина, несучи в руках чарку одягу. За минулі дні вона принесла з дому кілька своїх старих речей, які їй вже мали, а також купила пару футболок і штанів на розпродажі спеціально для таких гостей.
Марина підійшла до Роксі та Гілен і простягла їм речі:
— Так, дівчата з фентезі, давайте без різких рухів. Якщо ви плануєте виходити зі мною або з Катею на вулицю у своїх мантіях та обладунках, то на нас збігеться весь район. Переодягайтесь у нормальний людський одяг!
Роксі здивовано подивилася на вицвілу футболку з написом «Київ» і м'які спортивні штани, обережно взявши їх двома пальцями, наче дивовижний артефакт:
- Ем... Це магія тканини? Як це вдягати?
Гілен, покрутивши в руках простору худорлю, з сумнівом хмикнула:
— У цьому незручно махати мечем. Рукави сковують рух.
- Нічого, звикнете! — весело посміхнулася Катя, виходячи із кухні з тацею. — Натомість у Києві вас ніхто не прийме за божевільних косплеєрів. Звикайте до сьогодення, дівчатка. У нас тепер ціла команда!